This work is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Наталія Бакуліна
Статтю присвячено аналізу провідних ідей лінгводидактичної спадщини І. П. Ґудзик у контексті дидактики багатомовності.
З’ясовано, що вчена одна з перших почала ретельно досліджувати проблеми двомовного та багатомовного навчання в освіті незалежної України.
Визначено основні науково-методичні засади проблем двомовного та багатомовного навчання у працях ученої з огляду на актуальність і соціальну значущість ґрунтовних теоретичних досліджень і вагомих практичних результатів.
Відповідно до основ дидактики багатомовності проаналізовано ключові методологічні й організаційні напрями досліджень І. П. Ґудзик і впровадження їх результатів у практику навчання. Зокрема, аналіз проблем мовної освіти в Україні; висвітлення історичних підвалин і труднощів запровадження національних мов у шкільній практиці; конструювання підручників і посібників із двомовного та багатомовного навчання; упровадження різних моделей застосування мов у шкільній освіті; визначення понять першої, другої та третьої мови й особливостей багатомовного навчання; вивчення мовної особистості тощо.
Досліджено тлумачення понять «багатомовність», «двомовність», «інтеркультурність» «поліетнічність», «полікультурність», «багатокультурність», «багатоманітність світу», «діалог мов і культур» у працях вченої та взаємопов’язані з ними проблеми стереотипів поведінки, міжкультурного усвідомлення, формування позитивного образу співвітчизника та шляхи щодо їх запровадження у практику навчання.
Виявлено пропоновані дослідницею більш прийнятні терміни на кшталт «мови народів, що живуть в Україні», «рідна мова й інші мови», «викладова мова й інші мови» на противагу неоднозначним термінам «рідна мова», «іноземна мова», «мови національних меншин».
Виокремлено визначені нею лінгводидактичні засади навчання мов етнічних меншин з огляду на функціональний, компетентнісний, особистісно орієнтований, інтегративний та інші провідні підходи до навчання.
Констатовано, що результати досліджень І. П. Ґудзик із теорії та методики навчання різних мов національних спільнот України, застосовано до визначення змісту та розроблення варіативних методик, експериментально перевірених і втілених у створених нею (одноосібно й у співавторстві) освітніх програмах, підручниках, посібниках із різних мовних курсів.
Розкрито окремі лінгводидактичні проблеми двомовного та багатомовного навчання в рамках дисертаційних досліджень за наукового керівництва І. П. Ґудзик.
Зроблено висновок, що провідні ідеї лінгводидактичної спадщини І. П. Ґудзик у контексті дидактики багатомовності й узагальнені результати є вагомим підґрунтям для проведення подальших теоретичних і прикладних досліджень лінгводиактичних проблем двомовного та багатомовного навчання, методологічною основою для розроблення сучасного навчально-методичного забезпечення різноманітних мовних курсів – розділів державних стандартів початкової та базової освіти, типових і навчальних програм, підручників, посібників, довідкової літератури та про те, що наукові праці вченої не тільки не втратили своєї актуальності, а й навпаки нині потребують ретельного вивчення, переосмислення та подальшого впровадження в освітній процес, адже мають вагоме наукове підґрунтя та сприяють досягненню сучасних цілей навчання.
Ключові слова: І. П. Ґудзик; дидактика багатомовності; лінгводидактична спадщина; провідні ідеї.
Проблеми двомовної та багатомовної освіти в українській лінгводидактиці почали активно досліджуватися після здобуття Україною державної незалежності, коли національне відродження української мови та культури сприяло розвитку національних культур багатьох етносів, що населяють терени України. Розроблення окремих питань двомовного та багатомовного навчання в теорії та методиці мовної освіти в Україні впродовж останніх десятиліть підтвердили їх актуальність, соціальну значущість і перспективність, які вони не втрачають і понині. Адже з огляду на бурхливі виклики сьогодення, вони набувають особливого значення.
Тому вкрай важливим є ретельне вивчення, аналіз і переосмислення наукового та практичного досвіду, здійсненого українськими вченими в ході досліджень різноманітних аспектів дидактики багатомовності, з метою визначення теоретичних і методичних засад і подальшої реалізації сучасної багатомовної освіти в Україні.
Однією з перших дослідниць, яка ґрунтовно почала досліджувати проблеми двомовного та багатомовного навчання та шукати шляхи щодо його впровадження в освітню практику, була І. П. Ґудзик (1940‒2009) – науковий співробітник, а згодом і керівник відділу навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури Інституту педагогіки НАПН України (з 1995 по 2009 рр.). Вона розглядала ці проблеми саме з наукових і державницьких позицій – спираючись на вітчизняні та зарубіжні дослідження й ураховуючи складні процеси відродження державності в Україні, що сприяли як вивченню української мови як державної, так і створенню умов для навчання рідною мовою або вивчення мов представників національних спільнот у закладах освіти.
Водночас вчена досліджувала проблеми філософії освіти, методики навчання мов національних меншин, зокрема компетентнісно орієнтованого навчання в ЗЗСО України. Загалом її науковий доробок сягає понад 200 праць, які були результатом теоретичних розвідок, перевірених експериментально й апробованих на практиці.
Деякі аспекти наукової спадщини І. П. Ґудзик були представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Мовно-літературна освіта корінних народів і національних меншин України: стан і перспективи», присвяченій пам’яті вченої та з нагоди 95-річчя Інституту педагогіки НАПН України, що відбулась 25 листопада 2021 року у м. Київ (https://undip.org.ua/news/vseukrainska-naukovo-praktychna-konferentsiia-movno-literaturna-osvita-korinnykh-narodiv-i-natsionalnykh-menshyn-ukrainy-stan-i-perspektyvy-2/). Тези доповідей було опубліковано й оприлюднене у збірнику тез (Богданець-Білоскаленко, Н. І.; НАПН, Ін-т педагогіки НАПН України, Відділ навчання мов нац. меншин та зарубіж. літератури. 2021). У ході конференції поряд із визначеними програмою напрямами, особливе місце зайняли доповіді з презентаціями, присвячені висвітленню провідних ідей науково-педагогічної спадщини І. П. Ґудзик у контексті розвитку сучасної української мовно-літературної освіти, зокрема, доповіді І. М. Лапшиної, Л. В. Давидюк, Л. М. Шевчук і Н. В. Бакуліної Так, основні ідеї щодо багатомовного навчання у науково-педагогічній спадщині І. П. Ґудзик представлено у тезах доповіді (Бакуліна, 2021).
Також у рамках конференції наукові співробітники Відділу навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури Інституту педагогіки НАПН України у тісній співпраці з фахівцями Державної наукової педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського підготували віртуальну виставку-презентацію «Науково-педагогічна спадщина Ґудзик Ірини Пилипівни (пам’яті відомої вченої, доктора педагогічних наук Ірини Пилипівни Ґудзик (1940‒2009) та з нагоди 95-річчя Інституту педагогіки НАПН України)». Вона доступна, зокрема, на сайті Інституту педагогіки НАПН України https://drive.google.com/file/d/1K0PBIIaWIoQwbqmaLLPiGsc6yu5xhDgF/view , на сторінці Фейсбук Відділу навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури https://www.facebook.com/groups/203301720967734/posts/585339279430641/ , на сайті та сторінці Фейсбук ДНПБ ім. О. М. Сухомлинського https://dnpb.gov.ua/ua/?exhibitions=29967 , https://www.facebook.com/dnpb.gov.ua/videos/486132896115447/. Також оприлюднені відео спогади на згадку про Ірину Пилипівну, підготовлені науковими співробітниками, яким пощастило працювати з вченою https://drive.google.com/file/d/1K0PBIIaWIoQwbqmaLLPiGsc6yu5xhDgF/view .
Метою цього дослідження є аналіз провідних ідей лінгводидактичної спадщини І. П. Ґудзик у контексті дидактики багатомовності.
Завдання статті полягають у визначенні основних науково-методичних засад проблем двомовного та багатомовного навчання у працях вченої з огляду на актуальність і соціальну значущість ґрунтовних теоретичних досліджень і вагомих практичних результатів дослідниці, а також на значну зацікавленість науковців і вчителів – практиків.
Основними методами наукового дослідження для досягнення поставленої мети й розв’язання завдань стали:
- теоретичні: аналіз і теоретичне узагальнення наукової та навчально-методичної спадщини дослідниці для визначення провідних теоретичних і методологічних засад проблем двомовності та багатомовності у методиці та практиці сучасної дидактики багатомовності;
- емпіричні: бесіди, опитування та дискутування з науковцями та педагогами для виявлення рівнів актуальності, соціальної значущості та перспективності досліджуваної проблеми.
У ході здійснення наукового пошуку нами було проаналізовано та вивчено значний обсяг теоретичної та методичної спадщини І. П. Ґудзик, зокрема тих робіт, у яких висвітлювались проблеми дидактики багатомовності.
Так, у своїй статті «Проблема багатомовності у початковому навчанні» (Ґудзик, 1992), вчена аналізує історичні підвалини та труднощі запровадження національних мов у шкільну практику. Зокрема, наголошує на концептуальних підходах до розроблення як організаційних, так і методичних питань; на нерозробленості навчально-методичного забезпечення та навчальної літератури для національних шкіл із навчанням і вивченням, наприклад, болгарської, угорської, польської, румунської мов тощо, на проблемах кадрового забезпечення та підготовки вчителів; на неготовності громадської думки щодо розвитку ідеї «національної (багатонаціональної) школи».
Ще тоді Ірина Пилипівна вважала за необхідне розроблення цільової програми створення навчальних закладів різних рівнів (або відділень у них) з викладанням різними національними мовами. У контексті конструювання шкільних підручників вчена рекомендувала додавати матеріали, що полегшили б учням перехід від однієї мови викладання до іншої: розробити спеціальний довідковий апарат, передбачити переклад термінів, основних понять двома-трьома мовами (на зразок того, що містять підручники з другої мови). Або спрямовувала до використання зарубіжного досвіду створення багатомовних підручників, у яких, наприклад, у кінці параграфа було подано короткий, стислий виклад матеріалу іншою мовою. Це мало б сприяти не лише лінгвістичному та загальному розвитку особистості, а й було б корисним з огляду на виховання культури міжнаціональних стосунків, формування національної самосвідомості.
Її хвилювали питання кількості викладових мов у школі, планування для шкіл з українською мовою навчання та з вивченням тієї чи іншої національної мови; визначення понять першої, другої та третьої мови тощо.
Ось, як вона писала про багатомовність: «Багатомовність – це, без сумніву, позитивне явище, але воно має й негативні сторони, пов’язані з так званою інтерференцією – змішуванням особливостей двох (кількох) мовних систем. Реальна ситуація в Україні потребує постійного розмежування різних мовних стихій, подолання інтерференції. Для цього важливо завчасно сформувати в дітей поняття «рідна мова», «інші мови» – і на цій основі виробляти в них навичку мовного самоконтролю» (Ґудзик, 1992).
Вона була переконана, що у багатомовній державі Україні освіта теж має бути багатомовною, де було б належне забезпечення та вивчення як української мови як державної, так і умов для відродження та збереження інших мов нашої вільної, суверенної, незалежної України.
У статті «Рідна та інші мови у школі» (Ґудзик, 1994) дослідниця аналізує неоднозначність термінів «рідна мова», «іноземна мова», «мови національних меншин», пропонуючи більш прийнятні визначення на кшталт «мови народів, що живуть в Україні», «рідна мова й інші мови», «викладова мова й інші мови», та рекомендує у шкільній освіті конкретизувати назву тієї чи іншої виучуваної мови.
Також вона розмірковує над поняттям «двомовність», закликаючи враховувати світовий досвід, адже проблеми мовно-національної політики актуальні для більшості країн сучасного світу. Так, аналізуючи зарубіжний досвід, І. П. Ґудзик узагальнює такі позиції щодо побудови двомовної освіти в багатьох країнах: «1) бажано (хоч і не завжди можливо) на першому етапі навчання користуватися рідною мовою учнів; 2) використання двох-трьох мов у навчанні спричиняє певну інтерференцію, але переваги двомовності значно вагоміші за деякі недоліки такої організації навчання; 3) другу мову доцільно вводити водночас з першою як окремий предмет, та досить швидко слід починати застосовувати її як мову навчання з окремих дисциплін шкільної програми. Інакше реальною є загроза, що вивчення другої чи третьої мови (коли вона є новою для учня) залишиться чисто школярською діяльністю, яка ігнорує основне призначення мови як такої» (Ґудзик, 1994).
Розглядаючи поняття двомовності на теренах України, вчена пропонує ряд шляхів для її запровадження, насамперед, вивчення мов тих етнічних груп, які складають народ України, зокрема «мови сусідів». Також дослідниця закликала до розроблення Концепції мовної освіти, «яка б наголошувала не лише на необхідності вчити українську мову як державну в усіх типах шкіл, а й пропагувала вивчення інших місцевих мов. Одним із завдань школи мусить бути виховання інтересу до мов, якими говорять в Україні, формування відповідної мотивації до їх вивчення. Діти змалечку повинні звикнути до того, що треба знати свою мову і поважати мову іншого, повинні розуміти, як то важливо для співжиття – вміти звернутися до людини її рідною мовою» (Ґудзик, 1994; 1995).
Над проблемами двомовності та багатомовності вчена розмірковувала й у таких роботах як «Навчання мов у багатомовному середовищі» (Ґудзик, 1993), «Багатомовне суспільство – багатомовна школа» (Ґудзик, 1995). Пізніше вона пропонувала різні моделі застосування мов у шкільному навчанні (Ґудзик, 1998), аналізувала особливості багатомовного навчання у шкільній освіті (Ґудзик, 2004).
Виступаючи на конференції з питань змісту освіти, у своїй доповіді «Мови у державному та шкільному компонентах навчального плану» (Ґудзик, 1995), І. П. Ґудзик визначає основні проблеми щодо організації мовної освіти у школі, а саме «якою мовою здійснювати навчання в неоднорідному мовно-національному середовищі (яке є типовим для багатьох регіонів України); скільки мов доцільно планувати для різних ступенів школи; які з них мають складати державний, а який – шкільний компонент; за яких умов можна вивести мовну дисципліну за межі навчального плану, вивчати поза школою; якими мають бути цілі навчання різних мов та за якими критеріями оцінювати навчальні програми, підручники, що створюються для нових мовних курсів та ін.» (Ґудзик, 1995). А згодом пропонує можливі моделі застосування мов у шкільному навчанні (Ґудзик, 1998).
Поряд із поняттями двомовності та багатомовності дослідниця аналізує поняття поліетнічності, полікультурності, багатокультурності, багатоманітності світу, діалогу мов і культур і взаємопов’язані з ними проблеми стереотипів поведінки, міжкультурного усвідомлення, формування позитивного образу співвітчизника (Ґудзик, 1999; 2004; 2005). Зокрема, однією із визначальних рис навчально-виховного процесу в сучасній школі І. П. Ґудзик вважає інтеркультурність, адже саме вона забезпечує контакти носіїв різних мов, представників різних культур, їх взаємодії та взаємозбагачення (Ґудзик, 2004). Окремо наголошує на необхідності добору відповідного культурологічного, народознавчого, лінгвонародознавчого, соціокультурного змісту навчання та його реалізації у програмах і підручниках з мов (Ґудзик, 2003; 2004). І як наслідок – роботі над текстом, над ключовими словами, які відображають мовні моделі світу, розкривають мовну особистість і сприяють розумінню культур, здійснення міжмовних зіставлень тощо (Ґудзик, 2004).
Аналізуючи науково-методичні проблеми мовної освіти етнічних меншин, І. П. Ґудзик визначила основні характеристики щодо забезпечення функціональності шкільного навчання, а саме:
– «багатоваріантність мовних курсів, відмова від єдиного підходу до визначення їх особливостей;
– взаємозв’язок між тими мовними курсами, які співіснують у тій чи іншій школі;
– врахування у навчанні мови реальних мовних контактів, що існують у певному регіоні;
– таке співвідношення мовної теорії та мовленнєвої практики у навчанні, яке забезпечує пріоритет формування, розвитку навичок мовленнєвої діяльності;
– інтегрований характер курсу мови, в якому до основної (мовної) частини додаються елементи змісту таких предметів, як література, історія, краєзнавство, народознавство та ін.;
– відповідність змісту мовного курсу потребам навчання інших предметів (якщо це – викладова мова) та потребам опрацювання народознавчого компоненту змісту навчання;
– відповідність змісту шкільних мовних курсів потребам формування в учнів національної свідомості й українського патріотизму, толерантності у міжнаціональних стосунках, інтересу до культурних цінностей свого народу й інших народів; а також потребам забезпечення інтелектуального розвитку учнів, уміння формувати власну думку про певну проблему, у цивілізований спосіб відстоювати її та поважати думку іншого тощо.
Функціональний підхід має виявлятися також у тому, що вивчення української мови треба здійснювати з урахуванням рівня володіння мовою на початок її шкільного вивчення та ступеня спорідненості рідної мови учнів та української мови» (Ґудзик, 2002).
Взагалі, однією з провідних проблем сучасної школи вчена вважала проблему мовної освіти. На її погляд, «головними складовими цієї проблеми можна вважати забезпечення пріоритету української мови як державної та створення умов для забезпечення й розвитку мов етнічних меншин». Ці тези вона розвивала й обґрунтовувала ще 20 років тому у роботі «Проблеми мовної освіти в Україні» в журналі «Рідні джерела» (Ґудзик, 2002). Вона аналізувала правові аспекти, наводила статистичні дані та результати соціологічних досліджень щодо ставлення та міжетнічних відносин в українському суспільстві, занурювалась у історію питання на теренах України та торкалась подібних проблем щодо інших країн Європи, наголошуючи на важливості різноманітності та застерігала, що «ідея одномовної, монокультурної держави втрачає свою привабливість – не лише із загально-гуманістичних, а й з прагматичних міркувань, під загрозою гострих національних конфліктів, які незрідка переростають у збройну боротьбу» (що ми нині гостро відчуваємо та переживаємо – Н.Б.). Проте, «…багатокультурність і багатомовність є національним багатством, яке доцільно плекати» та належним чином забезпечити цей процес.
Також однією з перших вчена дослідила та визначила лінгводидактичні засади відбору змісту та методів навчання мов етнічних меншин з огляду на компетентнісний підхід до навчання (Ґудзик, 2005). Відповідно до концептуальних положень сучасної школи нею було визначено наступні лінгводидактичні засади навчання мов етнічних меншин:
– відбір та структурування змісту шкільних мовних курсів здійснюється на основі пріоритетності розвитку мовленнєвої компетентності учнів, а не формування в учнів академічної системи лінгвістичних знань; зміст навчання розробляється за мовленнєвою, мовною, соціокультурною та стратегічною (діяльнісною) змістовими лініями, враховуючи зіставні дослідження української та рідної мов, знання, уміння й навички, набуті школярами у ході одночасного навчання кількох мов;
– розробка технологій навчання ґрунтується на особистісно орієнтованій парадигмі освіти; особлива увага приділяється самостійній роботі учнів над навчальним матеріалом та роботі у парах і невеликих групах;
– добір дидактичних матеріалів для шкільного навчання мови підпорядковується потребам розвитку в учнів уміння ефективно користуватися мовою у різноманітних сферах повсякденного спілкування – персональній, публічній, навчальній та професійній; при цьому широко використовується матеріал народознавчого, лінгвокультурознавчого змісту;
– контроль за результатами навчання має бути орієнтований на перевірку мовленнєвої компетенції учнів; теоретичні знання про мову розглядаються, передусім, як фактор, що сприяє розвитку вміння користуватися мовою;
– розробка змісту та методів навчання мови та перевірка його результатів здійснюється з урахуванням рівня мовної підготовки учнів на початок шкільного навчання; це обумовлює потребу у варіантах навчальних програм, критеріїв оцінювання, підручників, посібників тощо.
Окрему увагу вона приділяла діяльнісній і соціокультурній лініям змісту навчання та наголошувала на важливості формування інтересу до іншої культури та мови, виховання толерантного ставлення до представників інших мов і культур та уміння налагоджувати та підтримувати контакти з ними.
Одним із ключових питань наукових досліджень І. П. Ґудзик з огляду на багатомовність навчання було вивчення мовної особистості учнів, оскільки, як зазначала вчена, аналіз цих проблем є вкрай важливим не лише для мовної теорії, а й для планування мовної освіти у школах України, розроблення змісту та методів навчання конкретним мовам, а також розвитку мовного, культурного усвідомлення учнів, частиною якого є мовна самосвідомість. Науковиця також визначала, що формування в учнів належного відношення до мовних проблем, з урахуванням того, які загальні, інваріантні риси властиві в цьому плані певній спільноті – є одним із важливих завдань шкільного навчання. Вона зазначала, що «у рішенні цієї проблеми важливо спиратися на лінгвістичні дослідження мовної особистості, при чому для нас особливо суттєвим є опис двомовної (багатомовної) особистості в умовах значної зміни соціомовної ситуації в Україні» (Ґудзик, 2007).
Результатом обговорення проблем двомовного навчання на семінарі, організованому Європейським центром сучасних мов, та ознайомлення з матеріалами про застосування двомовного навчання в Європейській мережі з багатомовної освіти, став навчально-методичний посібник за авторства І. П. Ґудзик «Навчання математики українською та російською мовами. 1‒4 класи: навчально-методичний посібник-довідник для шкіл із навчанням російською мовою» (Ґудзик, 2005). У ньому дібрано основні математичні терміни та поняття українською та російською мовами, які опановують учні 1‒4 класів, розроблено завдання для розвитку культури математичного мовлення та рекомендації для вчителя. Методичні рекомендації та роз’яснення основних підходів щодо двомовного навчання й інтеграції мовного матеріалу з немовними предметами для вчителів автор висвітлювала на сторінках журналу «Початкова школа» (Ґудзик, 1999; 2002).
Пізніше, на шпальтах журналу «Українська мова і література в школі», вчена висвітлила сутність і перспективи двомовного навчання різних предметів шкільної програми (Ґудзик, 2009).
На той час це були вкрай прогресивні ідеї, що вже нині набули свого втілення у сучасні технології на кшталт CLIL та різних методик з огляду на інтегративний підхід в освіті.
Термінологічна база щодо мовної освіти та питання персональної двомовності та багатомовності ретельно проаналізовані та представлені дослідницею в окремих розділах ґрунтовної монографії доктора педагогічних наук – І. П. Ґудзик (Ґудзик, 2007).
Свої ідеї Ірина Пилипівна втілювала у навчальні програми, підручники, навчальні та методичні посібники для вчителя, дидактичні матеріали з російської мови для початкової та основної школи, читання в початкових класах; підручники з української мови, читання в початкових класах; підручники з української мови (усний курс) для шкіл із румунською (угорською) мовою навчання; підручник з болгарської мови; дидактичні матеріали тестового характеру для розвитку українського мовлення школярів; була співавтором навчального словника з російської мови для початкових класів.
За її керівництва було підготовлено та захищено 11 дисертаційних досліджень з проблем методик навчання мов етнічних меншин у початковій та основній школі, зокрема, української, болгарської, єврейської (мови іврит), кримськотатарської, російської мов, які теж розкривали окремі питання двомовного та багатомовного навчання.
Зокрема, науково обґрунтовано й експериментально перевірено різноманітні аспекти методики навчання російської мови в українській школі в умовах близькоспорідненої двомовності, а саме формування орфографічних навичок на початковому етапі навчання російському правопису в українській школі (Лапшина, 1991), особливості засвоєння багатозначності слів молодшими школярами у навчанні російської мови в умовах близькоспорідненої двомовності (Потапова, 1992), засвоєння російської фразеології молодшими школярами в умовах навчання близькоспорідненим мовам (Андрієвська, 1993), формування в учнів початкових класів орфографічної грамотності у навчанні російської мови як другої (Зорька, 2004), лінгвокультурологічний підхід до вивчення української лексики у 5–6 класах шкіл з російською мовою навчання (Дороз, 2005).
Проблемам методики навчання української та кримськотатарської мов присвячено роботи з формування орфоепічних навичок українського мовлення першокласників в умовах поліетнічного середовища (Анафієва, 2006), розвитку уміння говорити кримськотатарською мовою в першокласників з російською мовою навчання (Асанова, 2009), розвитку діалогічного мовлення учнів п’ятих класів у процесі навчання кримськотатарської мови (Яяєва, 2012).
Уперше в Україні було здійснено ґрунтовні дослідження з проблем методики навчання української морфології учнів початкових класів шкіл з польською мовою викладання (Яновицька, 2011) та формування усного мовлення першокласників у процесі навчання мови іврит у школах України (Бакуліна, 2012).
Окрім цього, була підготовлена робота з профільного навчання у вищій школі, зокрема з проблем професійно орієнтованого навчання латинської мови студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації (Бєляєва, 2011).
Результати цих досліджень стали вагомим підґрунтям для проведення подальших теоретичних і прикладних досліджень лінгводиактичних проблем двомовного та багатомовного навчання, методологічною основою для розроблення сучасного навчально-методичного забезпечення різноманітних мовних курсів – розділів державних стандартів початкової та базової освіти, типових і навчальних програм, підручників, посібників, довідкової літератури тощо.
Отже, наукові праці І І. П. Ґудзик не лише не втратили своєї актуальності, а й навпаки потребують ретельного вивчення, переосмислення та подальшого впровадження в освітній процес, адже мають вагоме наукове підґрунтя та сприяють досягненню сучасних цілей навчання.
Анафієва, Е. Р. (2006). Формування орфоепічних навичок українського мовлення першокласників в умовах поліетнічного середовища. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Інститут педагогіки АПН України, Київ.
Андриевская, Г. А. (1993). Усвоение русской фразеологии младшими школьниками в условиях обучения близкородственным языкам. (Автореф. дисс. канд. пед. наук). Институт педагогики АПН Украины, Киев.
Асанова, Л. Н. (2009). Развитие умения говорить на крымскотатарском языке у первоклассников школ с русским языком обучения. (Дисс. канд. пед. наук). Институт педагогики АПН Украины. Киев.
Бакуліна, Н. В. (2012). Формування усного мовлення першокласників у процесі навчання мови іврит у школах України. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Інститут педагогіки НАПН України. Київ.
Бакуліна, Н. В. (2012). Формування усного мовлення першокласників у процесі навчання мови іврит у школах України. (Дис. канд. пед. наук). Інститут педагогіки НАПН України. Київ.
Бакуліна, Н. В. (2021). Ідеї багатомовного навчання у науково-педагогічний спадщині І. П. Ґудзик. Мовно-літературна освіта корінних народів і національних меншин України: стан і перспективи: збірник тез всеукраїнської науково-практичної конференції. https://lib.iitta.gov.ua/729576/1/ZBIRNYK_KONF_25_11_2021_NEW_Bakulina_4-9.pdf
Бєляєва, О. М. (2011). Професійно орієнтоване навчання латинської мови студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації. (Дис. канд. пед. наук. НАПН України. Інститут педагогіки, Київ.
Ґудзик, І. П. (1992). Проблема багатомовності у початковому навчанні. Початкова школа, 9/10 (279/280), 15–18.
Ґудзик, І. П. (1993). Навчання мов у багатомовному середовищі. Розбудова національної початкової школи: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. Полтава.
Ґудзик, І. П. (1994). Рідна та інші мови у школі. Початкова школа, 5 (299), 34–38.
Ґудзик, І. П. (1995). Багатомовне суспільство – багатомовна школа : (з практики національно-мовного будівництва в Україні). Відродження, 5/6, 11–14.
Ґудзик, И. Ф. (1995). Родной язык и двуязычие. Язык и литература в школе. Украинский вестник, 4, 4–8.
Ґудзик, І. П. (1995). Мови у державному та шкільному компонентах навчального плану. Формування та впровадження шкільного компоненту змісту загальної середньої освіти: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. Донецьк.
Ґудзик, І. П. (1998). Моделі застосування мов у шкільному навчанні. Відродження, 3, 16–20.
Ґудзик, І. П. (1999). Поліетнічність країни та формування позитивного образу співвітчизника. Полікультурна освіта в Україні: збірник статей за матеріалами конференції «Полікультурна освіта в Україні: навчальні плани та підручники». Київ.
Ґудзик, І. (1999). Про двомовне навчання математики у 1 класі. Початкова школа, 11, 35–38.
Ґудзик, І. П. (2002). Функціональність шкільного навчання мови. Зміст і технології шкільної освіти: матеріали звітної наукової конференції. Київ.
Ґудзик, І. Нікітіна, С. (2002). З досвіду застосування двомовного навчання математики. Початкова школа, 2, 28–30.
Ґудзик, І. (2002). Проблеми мовної освіти в Україні. Рідні джерела, 4, 4–8.
Ґудзик, І. П. (2003). Лінгвонародознавчий компонент змісту навчання у підручниках з мови. Проблеми сучасного підручника. 4. 172–177.
Ґудзик, І. П. (2004). Лінгвонародознавчий компонент навчання мов у школах України. Якісна освіта в багатоетнічному суспільстві: матеріали регіонального семінару. Київ.
Ґудзик, И. Ф. (2004). Поликультурная направленность обучения языку. Поликультурное образование и национальная школа: материалы круглого стола научно-теоретического журнала «Педагогика». Симферополь.
Гудзик, І. (2004, серпень). Багатомовність у шкільній освіті. Педагогічна газета, с. 4.
Ґудзик, І. П. (2005). Навчання мов у полікультурному освітньому просторі України. Вісник Черкаського університету. Педагогічні науки. 72. 85–90.
Ґудзик, І. П. (2005). Лінгводидактичні засади відбору змісту та методів навчання мов етнічних меншин. Зміст і технології шкільної освіти: матеріали звітної наукової конференції. Київ.
Ґудзик, І. П. (2005). Навчання математики українською та російською мовами. 1‒4 класи: навчально-методичний посібник-довідник для шкіл із навчанням російською мовою. Чернівці: Букрек.
Ґудзик, И. Ф. (2007). К вопросу об изучении языковой личности учащихся младших классов. Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Филология. т. 20 (59), № 4. 171–175.
Ґудзик, И. Ф. (2007). Компетентностно ориентированное обучение русскому языку в начальных классах: в школах с украинским языком обучения. Черновцы: Букрек.
Гудзик, І. (2009). Двомовне навчання різних предметів шкільної програми: його сутність і перспективи. Українська мова і література в школі, 4, 55–58.
Дороз, В. Ф. (2005). Лінгвокультурологічний підхід до вивчення української лексики у 5–6 класах шкіл з російською мовою навчання. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Бердянський державний педагогічний університет.
Зорька, Н. М. (2004). Формування в учнів початкових класів орфографічної грамотності у навчанні російської мови як другої. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Інститут педагогіки АПН України. Київ.
Лапшина, И. Н. (1991). Формирование орфографических навыков на начальном этапе обучения русскому правописанию в украинской школе. (Автореф. дисс. канд. пед. наук). Научно-исследовательский институт педагогики Украины. Киев.
Богданець-Білоскаленко, Н. І.; НАПН, Ін-т педагогіки НАПН України, Відділ навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури. (Ред). (2021). Мовно-літературна освіта корінних народів і національних меншин України: стан і перспективи: збірник тез Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті відомої вченої Ґудзик Ірини Пилипівни (1940–2009) та з нагоди 95-річчя Інституту педагогіки НАПН України. Київ: Педагогічна думка. https://undip.org.ua/wp-content/uploads/2022/01/ZBIRNYK_KONF_25_11_2021_NEW.pdf
Потапова, Т. А. (1992). Особенности усвоения многозначности слов младшими школьниками (при обучении русскому языку в условиях близкородственного двуязычия). (Автореф. дисс. канд. пед. наук). Московский педагогический университет. Москва.
Яновицька, Н. І. (2011). Методика навчання української морфології учнів початкових класів шкіл з польською мовою викладання. (Автореф. дис. канд. пед. наук). НАПН України. Інститут педагогіки. Київ.
Яяєва, Н. М. (2012). Розвиток діалогічного мовлення учнів п’ятих класів у процесі навчання кримськотатарської мови. (Автореф. дис. канд. пед. наук). НАПН України. Інститут педагогіки. Київ.
This work is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
© Наталія Бакуліна, 2023