This work is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Оксана Петрук, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу початкової освіти імені О.Я. Савченко, Інститут педагогіки НАПН України, м. Київ, Україна
http://orcid.org/0000-0001-5964-0676
Нині здобувачами початкової освіти є діти, які зростають і розвиваються під впливом цифрових технологій. Постійне перебування в онлайн-просторі формує в нової генерації передусім ті здатності, що необхідні їм для знаходження в цифровому світі. У публікації актуалізовано науковий дискурс щодо особливостей пізнавальних процесів, поведінкових та соціально-особистісних характеристик сучасних молодших школярів, їх імовірного впливу на методики та практику навчання, окреслення орієнтирів для навчальної взаємодії зі здобувачами початкової освіти. У результаті вивчення й аналізу джерел із різних галузей знань узагальнено та схарактеризовано нові здатності учнів, як-от: багатозадачність, кліпове мислення, інтернет-серфінг тощо, а також ‒ зміни в перебігу навчально-пізнавальних процесів (порушення концентрації уваги, швидке перемикання, зниження обʼєму слухової памяті, зменшення аналітичності і збільшення синтетичності сприймання, втрата здатності до сприймання великих текстів тощо). Зроблено висновок про важливість розуміння особливостей сучасних учнів для вироблення успішних стратегій навчальної взаємодії з ними; необхідність оптимізації умов і вимог до навчального процесу; пошуку ефективних способів презентації навчального змісту, його обсягу, емоційної забарвленості; упровадження технік партнерської взаємодії, переосмислення ролі вчителя, урахування інших стандартів спілкування й відносин; підкреслено вирішальне значення організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів таким чином, щоб максимально врахувати переваги та компенсувати втрати вихованців від перебування в цифровому просторі.
Ключові слова: молодші школярі, навчально-пізнавальні процеси, багатозадачність, кліпове мислення, навчальна взаємодія, цифровий простір.
Тотальне упровадження цифрових технологій у соціум чинить багатоплановий вплив на людину й позначається на всіх сферах її життя. Віртуальна реальність, сформована новими інформаційними технологіями, створення мережевого суспільства, кіберпростору – все це не лише диктує сучасні технологічні тренди в освіті, а й є однією із ключових детермінант формування нового покоління учнів. Це зумовлює важливість пошуку нових підходів до гуманізації освітнього процесу, забезпечення ефективної навчальної взаємодії педагога з молодшими школярами. Дослідники розглядають навчальну взаємодію як варіант соціальної, яка реалізує специфічну й важливу для буття та становлення індивіда мету: сприяння саморозвитку особистості (Бібік, 2019; Семеновська, 2021). Взаємодія є базовим механізмом реалізації навчально-виховного процесу; її специфіка в початковій школі полягає в когнітивно-емоційному взаємообміні та взаємозбагаченні суб’єктів взаємодії, у піднесенні значущості особистості учня для вчителя, у визнанні цінності особистості іншого, у взаємодетермінованому особистісному зростанні вчителя й молодшого школяра (Семеновська, 2021, с. 15). Науковці суголосні в тому, що «неможливо будувати «нову освітню реальність», ігноруючи психологічний портрет сучасного учня, на формування якого комплексний вплив здійснюють соціокультурне середовище, рівень технологізації повсякденних процесів, а також запити сучасного суспільства» (Пасічник, 2023, с. 115). Відтак для реалізації навчальної взаємодії надзвичайно важливим є вивчення й урахування психофізіологічних, соціально-особистісних характеристик здобувачів початкової освіти та їх проявів у процесі навчання.
Нині все більше вчених і педагогів-практиків наголошують, що розуміння особливостей сучасних учнів має вирішальне значення для вироблення успішних стратегій навчальної взаємодії з ними (Г. Бахтіна, Н. Бібік, І. Зазимко, Дж. Коатс, Л. Кондратенко, С. Максименко, О. Онопрієнко, Н. Пророк, М. Тейлор, Ч. Шредер та ін.).
Проблеми когнітивного розвитку сучасних дітей, впливу інформаційно-компʼютерних технологій на навчальні здатності молодших школярів розглянуто у працях С. Гончаренко, Л. Кондратенко, С. Максименко, Л. Манилової Н. Пророк та ін. (Гончаренко, 2014; Кондратенко, 2013; Кондратенко & Манилова, 2019; Максименко & Кондратенко, 2020). Нові здатності здобувачів освіти, сформорвані під впливом віртуальної реальності, як-от: інтернет-серфінг, скролинг, багатозадачність, кліпове мислення тощо ‒ розглянуто в публікаціях T. Волкодав, Дж. Коатс, Л. Корнієнко, О. Немеш, T. Семеновських, С. Соболєвої, Т. Удовицької та ін. (Соболєва, 2019; Удовицька, 2013; Kornienko, 2019; Volkodav & Semsnovskikh, 2017). Необхідність осучаснення методики і практики шкільного навчання з урахуванням особливостей перебігу пізнавальних процесів нинішніх учнів аргументовано у працях В. Мартиненко, О. Онопрієнко, О. Пасічника, Б. Шалагінова та ін. (Мартиненко, 2020; Онопрієнко, 2020; Онопрієнко, 2022; Пасічник, 2023; Шалагінов, 2011). Про переосмислення ролі вчителя у взаємодії із дітьми цифрового покоління наголошують Н. Бібік, Н. Гупан, О. Пометун, В. Річардсон, А. Шляйхер та ін. (Гупан & Пометун, 2019; Richardson, 2018).
Мета статті – актуалізувати науковий дискурс щодо особливостей пізнавальних процесів, поведінкових та соціально-особистісних характеристик сучасних молодших школярів, їх імовірного впливу на методики та практику навчання, окреслення орієнтирів для навчальної взаємодії зі здобувачами початкової освіти.
Діти, які зараз є здобувачами початкової освіти, належать до так званого «цифрового покоління», «народженого з ґаджетами в руках», або ж «покоління Альфа» (згідно популярної нині теорії поколінь В. Штрауса і Н. Хоува). Комп’ютер, мобільний телефон, інші цифрові пристрої, інтернет, соціальні мережі – це те середовище, в якому вони зростають, формуються й розвиваються. Постійне перебування в онлайн-просторі формує в нової генерації передусім ті здатності, необхідні їм для знаходження в цифровому світі.
Аналіз показників когнітивного розвитку молодших школярів за останні двадцять пʼять років засвідчив суттєві зміни (Кондратенко, 2017, с. 373). Так, Л. Кондратенко, спираючись на роботи сучасних науковців та результати власних досліджень, виокремлює нові здатності учнів і водночас констатує зміни в старих. До нових дослідницею віднесено багатозадачність, що виливається у неможливості зосередитись на якійсь одній роботі; кліпове (net) мислення; серфінг (здібність знаходити потрібну інформацію не читаючи текст, а просто проглядаючи його та виокремлюючи ключові слова); схильність замінювати управління даними (вирішення задачі) управлінням ресурсами (знаходження уже кимось знайденого рішення – просто відповіді); зменшення аналітичності і збільшення синтетичності сприймання (Кондратенко, 2017, с. 374).
Нинішні учні комфортно почувають себе в умовах багатозадачності, тобто вони мають потребу у фоновому супроводі основної роботи. Діти одночасно можуть слухати музику, спілкуватися онлайн, редагувати фотографії й подібне. Інакше кажучи, їм властива здатність одночасно виконувати кілька завдань. Але насправді ця здатність не дає можливості зосередитись на чомусь одному.
Дослідження психологів та нейробіологів кінця ХХ століття (Дж. Еванс, Д. Мейєр, Р. Меутер, С. Монселла, А. Оллпорт, Р. Роджерс, Дж. Рубінштейн), а також нові дослідження (Д. Левітін, Е. Міллер, К. Насс, Р. Полдрак) доводять, що багатозадачність знижує продуктивність, підвищує рівень стресу й негативно впливає на процеси запамʼятовування. Учені суголосні в тому, що наш мозок не налаштований на багатозадачність. Так, нейробіолог зі Стенфордського університету в США Рассел Полдрак виявив, що відволікання під час вивчення нової інформації змушує її потрапляти не в ту частину мозку (повз гіпокамп), що ускладнює обробку, зберігання та отримання інформації, коли вона знадобиться пізніше, а також впливає на здатність критично мислити (Sanderson, 2016). Окрім того, до негативних наслідків відносять порушення концентрації уваги, сповільнення процесів прийняття рішень, зниження темпу роботи, втому, виснаження та схильність до помилок.
Зауважимо, що при бажанні одночасно охопити кілька завдань, діти стають нетерплячими, прагнуть миттєвого результату. На становлення та розвиток такого стану впливає щоденне активне використання ґаджетів, що дають змогу отримати результат за короткий проміжок часу, але водночас провокують прояви роздратування, агресії, депресивних епізодів. Спостереження показують, що нинішнім молодшим школярам, котрі воліють миттєвого задоволення своїх потреб, не звикли чекати й докладати зусиль, навчально-пізнавальна діяльність, яка потребує мобілізації інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних зусиль, певної тривалості, видається нудною або складною.
Сучасні діти щодня стикаються з величезними потоками різноманітної інформації. Опрацювати такі великі масиви, відсіяти непотрібне можна лише тоді, коли інформація зведена до мінімуму. Тому улюблений формат сприйняття учнів ‒ це коротке відео, аудіо, картинка без тексту або з невеликими вкрапленнями тексту. Звідси й поява такої особливості цих дітей як кліпове мислення. Це своєрідна відповідь або ж захисна реакція психіки на перевантаження розрізненою інформацією, яка потребує швидкого відбору та фільтрації.
Феномен кліпового мислення вивчається дослідниками з різних галузей знань (Г. Бахтіна, Л. Кондратенко, Л. Корнієнко, С. Максименко, Л. Манилова, С. Соболєва, Т. Удовицька та ін.) і вважається закономірним проявом інформаційного суспільства; його потрібно пристосувати до нових умов та використовувати для процесу навчання й виховання, нейтралізуючи негативні моменти (Бахтіна, 2010; Соболєва, 2019; Удовицька, 2013; Kornienko 2019; Volkodav & Semsnovskikh, 2017).
Кліпове мислення розглядається як здатність сприймати навколишній світ за допомогою коротких, яскравих посилів, кліпів. Створений таким чином образ реального світу за допомогою уривків різноманітної інформації та без урахування зв’язків між ними не потребує від дітей включення уяви, рефлексії, осмислення, оскільки в умовах величезного потоку інформації, її миттєвого оновлення все побачене та почуте швидко втрачає актуальність. Через кліповість мислення випадають цілі ланки подій, а отже, молодшим школярам важко встановити причиново-наслідкові зв’язки. Вони не здатні цілісно сприймати інформацію, системно мислити й відповідно викладати свої думки.
У сучасній науковій літературі доволі розлого представлено аргументацію позитивних та негативних характеристик кліпового мислення. Так, С. Соболєва, зазначає, що завдяки йому людина може комфортно почуватися та будувати свої відносини з інформацією; здатна до вирішення одночасно багатьох різноспрямованих завдань; у неї відбувається прискорення сприйняття та пізнавальної діяльності. Таке мислення є психологічним захистом від інформаційного перенавантаження, оскільки людина може сприймати інформацію вибірково (Соболєва, 2019, с. 88).
Негативними наслідками кліпового мислення в учнів є гіперактивність, некритичність сприйняття інформації, погіршення аналітико-синтетичної діяльності, неуважність, невміння чітко висловлювати свою думку, робити висновки, абстрактні узагальнення, спостерігаються проблеми з довготривалою пам’яттю, нездатністю до емпатії, емоційністю.
Успішність навчальної взаємодії з молодшими школярами значною мірою залежить від урахування психофізіологічних особливостей, розвитку пізнавальних процесів. Увага є однією з найважливіших психічних функцій, що забезпечує ефективність процесу навчання. Дослідження останніх років (Т. Гетьман, Н. Гойденко, І. Зазимко, Л. Кондратенко, Л. Макарова, С. Максименко та ін.) підтверджують, що порівняно з попередніми поколіннями, у нинішніх дітей настільки знижені стійкість та концентрація уваги, що окремі фахівці навіть використовують термін «сформований синдром розсіяної уваги»: дитина «не бачить» елементів розповіді, загадки, математичної задачі (Гетьман, 2012, Макарова & Гойденко, 2016; Максименко & Кондратенко, 2020).
Сучасних молодших школярів називають 8-секундниками, тому що вони заледве можуть утримувати увагу на якомусь одному об’єкті. Це пов’язано з тим, що діти призвичаїлися постійно «гортати» екрани ґаджетів, швидкість їхнього сприйняття інформації збільшується, досить добре розвинені перемикання й розподіл уваги, а от концентрація і стійкість страждають.
Науковці констатують зміни й у характеристиках памʼяті сучасних молодших школярів, як-от краще розвинена короткочасна пам’ять, ніж довготривала. Очевидно, це пов’язано з тим, що учні мають можливість у будь-який час «поґуґлити» і знайти потрібні відомості. Доступність будь-якої інформації стала причиною поступового зниження якостей пам’яті.
Л. Кондратенко, з-поміж інших змін у показниках когнітивного розвитку здобувачів початкової освіти, що відбулися внаслідок занурення у віртуальний світ, називає зниження обʼєму слухової памʼяті (Кондратенко, 2017, с. 374). Спостереження показують, що це має негативний вплив на розуміння дітьми інформації, її обробку та відтворення. Слід зазначити, що вони не націлені на довготривале запам’ятовування, натомість у пріоритеті навички пошуку інформації та її верифікації. Джоан Коатс, американська фахівчиня в галузі освіти, як позитивне відзначає здатність нинішніх дітей швидко обробляти великі обсяги вхідних даних, володіння ними стратегіями сортування інформації, а також інтерналізацію того, що, на їхню думку, є цінним або корисним (Coates, 2007, с. 132).
Компʼютерні технології істотно трансформували дозвілля молодого покоління. Однією із проблем є те, що сучасні учні надають перевагу онлайн-взаємодії і мають слабкі навички реальної комунікації, не цінують живе спілкування, уникають його. Навіть зібравшись у гурт на перерві чи дитячому майданчику, школярі все одно дивляться на екрани своїх смартфонів. Діти живуть у кіберпросторі: знайомляться, дружать, сваряться; до того ж, емоційне забарвлення взаємовідносин у мережі набагато яскравіше, ніж у реальному житті. Спілкуючись у цифровому середовищі, вони здебільшого замінюють звичайний текст повідомлення візуальною інформацією (смайликами, картинками, гіфками). Так втрачаються вміння комунікувати, працювати в команді, учні стають соціально недоступними. Як зазначає Н. Пророк: «Відсутність повноцінного соціального спілкування відбивається на поведінці дітей, на здатності будувати конструктивні соціальні зв’язки» (Пророк, 2021, с. 168).
Американські нейродослідники Сандра Амодт і Сем Вонґ зауважують, що сучасні діти, котрі виросли в оточенні відеоігор, електронних комунікацій, надають перевагу електронним повідомленням, а не живим телефонним розмовам, й обмінюються ними навіть в ситуаціях, коли можуть повернутися й особисто поговорити одне з одним. На думку вчених, культура онлайн-взаємодії в мережевих спільнотах заохочує дітей за бажанням ігнорувати окремих співрозмовників, знижує терпимість до людей; звиклі комунікувати онлайн, школярі позбавлені багатьох емоційних нюансів реального спілкування, що допомагають оцінити почуття співбесідників. Науковці висловлюють занепокоєння, що такі зміни у процесі комунікації можуть негативно вплинути на розвиток здатності до співпереживання (Aаmodt & Wang, 2011, с. 105). Дослідники вважають, що сучасні діти погано розпізнають емоції інших, не вміють висловлювати їх, мають доволі спрощений спектр емоцій, їм характерна підвищена емоційна збудливість, низький рівень саморегуляції. Певною мірою це повʼязано із уповільненням розвитку децентрації (Кондратенко, 2017, с. 374). Несформованість цієї здатності може стати причиною виникнення багатьох особистісних проблем та міжособистісних конфліктів, зокрема, ускладнити процес адаптації дитини у школі, її соціалізації, навіть за умови високого рівня інтелектуального розвитку.
Превалювання електронної комунікації серед молодого покоління накладає відбиток на розвиток їхнього мовлення. Частими проявами недостатньої мовленнєвої активності учнів, несформованості мовлення є неправильна або нечітка звуковимова, несформованість граматичного ладу мовлення, аудіативних умінь, бідність словникового запасу.
В еру цифрового суспільства відбулася зміна установок щодо цілей і характеру читання. Дослідники констатують, що за останні двадцять років психічні процеси людини спрямовані не так на читання, як на пошук інформації шляхом читання. Звичка швидко сприймати інформацію, скролити стрічки соціальних мереж, серфити в інтернеті, зчитувати лише заголовки публікацій ‒ все це стає причиною до втрати здатності фокусуватися, зосереджувати увагу, сприймати та аналізувати отриману інформацію. Як наслідок ‒ науковці і педагоги засвідчують тенденцію до збільшення кількості дітей, які у 3‒4 класах застосовують поскладовий спосіб читання, суцільний, лінійний прийом сканування тексту у ситуаціях, коли доцільно застосовувати вибірковий чи переглядовий види читання; демонструють фрагментарне розуміння змісту твору; відсутність звички застосовувати прийом перечитування тексту чи окремих епізодів для надання чи уточнення правильної відповіді (Мартиненко, 2020, с. 33); втрату здатності до сприймання великих текстів, що породжує небажання читати книжки (Кондратенко, 2017, с. 374). Як справедливо зазначають науковці, хоча формально сучасні діти як активні користувачі інтернету читають набагато більше текстів, якість такого читання зовсім інша (Максименко & Кондратенко, 2020, с. 11).
Дослідниками з нейрофізіології, психофізіології, нейропсихології, когнітивної психології та інших галузей нейронаук доведено кореляцію між руховою активністю й розвитком мозку. Спорт і фізичні вправи корисні для розвитку моторного контролю, когнітивних здібностей, а найголовніше дитина набуває навичок, котрі збережуть її мозок здоровим до старості (Aаmodt & Wang, 2011, с. 99). Нині ж спостерігаємо тенденцію до зменшення фізичної активності школярів.
Так, С. Максименко та Л. Кондратенко, досліджуючи навчальні та поведінкові проблеми учнів початкової школи, зауважують, що сучасний першокласник змалечку звик користуватися девайсами, він вправно маніпулює віртуальними предметами, однак набагато менше грається звичайними іграшками, менше допомагає дорослим у домашніх справах (та й дорослі все більше роботи перекладають на механічних помічників, що значно полегшують життя, але погіршують вправність рук). Як наслідок – дитина приходить до школи з нерозвиненою дрібною моторикою, недостатнім розвитком просторової координації, відсутністю навичок плетіння, вʼязання, вишивання, малювання, а звідси – нездатність правильно передавати форму літер, акуратно і старанно працювати в зошиті. Дослідники зазначають: «Жахливо, але традиційні завдання, які входять до складу відомих тестів, показують, що таку просту роботу, як намалювати людину, дерево чи будинок, навіть деякі четвертокласники виконують на рівні вимог до дітей 5−6 років, а що вже говорити про першокласників, які взагалі можуть намалювати так званого «головонога» (стандарт 3−4 років), коли ручки й ніжки виростають просто з голови» (Максименко & Кондратенко, 2020, с. 12). Спостереження показують, що недостатній розвиток дрібної моторики, просторової координації має безпосередній вплив на навчання молодших школярів рукописного письма, що відіграє виняткову роль у когнітивному й мовленнєвому розвитку дітей, позначається на їхній успішності у засвоєнні навчальних дисциплін загальної початкової освіти.
Нинішні молодші школярі надзвичайно прагматичні, вони цінують свій час і свободу вибору. Учні втрачають інтерес до навчання, якщо не розуміють, для чого їм це потрібно, як вони можуть використати ці знання. Тому, працюючи з ними, важливо «прив’язувати» тему навчання до їхніх цінностей та інтересів. До слова, зазнає змін і система цінностей нової генерації: ще більш актуальним стає збереження й підтримка здоровʼя, екології, поступово девальвуються сімейні цінності, увага все більше зміщується у бік соціальних – карʼєри та добробуту.
Окрім нового ставлення до часу і прагматизму, теперішнім молодшим школярам властива така риса, як невизнання авторитетів. Вони не схильні покладатися на досвід попередніх поколінь. Ці діти використовують Google від народження, і просто інформацією їх не здивуєш. Тому дуже важливо, щоб учитель мав практичні навички, особисті перемоги й досягнення, мав власну компетентну думку щодо питань, значущих для учнів. Тільки в такому випадку він буде для них авторитетом. Маємо визнати, що вчитель перестає бути транслятором знань, а учні ‒ пасивними реципієнтами, нині педагог ‒ це наставник, який вміє організувати процес пізнання дітей, він партнер у навчанні, котрий надихає, веде за собою, проявляється у нових професійних ролях, як-от: тьютор, ментор, фасилітатор, модератор, едвайзер. Отже, на вимогу часу поряд з усталеними моделями навчальної взаємодії вчителя та молодших школярів виникають сучасні способи організації та підтримки навчального процесу, скеровування саморозвитку кожної дитини, виходячи з її індивідуальних особливостей, потреб, інтересів та перспектив.
Як засвідчив проведений аналіз, розуміння й урахування особливостей пізнавальних процесів, поведінкових та соціально-особистісних характеристик сучасних молодших школярів має безпосередній вплив на методики та практику навчання. Це знаходить вияв у рекомендаціях фахівців із різних галузей знань щодо способів презентації навчального змісту (активно використовуючи різноманітні ґаджети, у кліповому режимі, у форматі сторітелінгу, інтегруючи завдання з відеоконтентом, візуалізуючи за допомогою скрайбінгу тощо), його обсягу, емоційної забарвленості, темпу подачі, гейміфікації навчання, упровадження технік партнерської взаємодії, поєднання традиційних інструментів і нових технологій навчання і под.
Актуалізована проблема є багатоаспектною й мотивує педагогів усвідомити появу нової генерації здобувачів освіти, життєдіяльність яких здебільшого повʼязана із цифровим простором, що позначається на їхньому когнітивному розвитку, особистісних якостях; наштовхує на пошук компромісних шляхів взаємодії з ними, на переосмислення ролі вчителя, урахування інших стандартів спілкування й відносин; спонукає до оптимізації умов і вимог до навчального процесу, формування освітнього середовища, адекватного цілям розвитку сучасних дітей, вимагає організовувати навчально-пізнавальну діяльність молодших школярів таким чином, щоб максимально врахувати переваги та компенсувати втрати вихованців від перебування в цифровому просторі.
Використані джерела
Бахтіна, Г.П. (2010). Математика як «щеплення» проти «кліповості» інформації та «колажу» сучасного мислення. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. Альма-матер, 1(188), 144−155.
Бібік, Н. (2019). Навчальна взаємодія як чинник соціалізації молодших школярів. Освіта XXI століття: теорія, практика, перспективи. Фенікс. 10‒12. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/715834).
Гетьман, Т.О. (2012). Врахування індивідуальних особливостей уваги молодших школярів у навчальному процесі. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. (8), 204‒212. http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/2115.
Гончаренко, С.А. (2014). Вплив новітнього інформаційного середовища на когнітивний розвиток дітей. Психологічна діагностика особливостей когнітивного розвитку молодших школярів в умовах інформаційного суспільства : монографія. Імекс-ЛТД. 8–23.
Гупан, Н. & Пометун, О. (2019). Нові професійні ролі вчителя як чинник інноваційного розвитку демократичної освіти. Формування громадянської культури в новій українській школі: традиційні та інноваційні практики. 176‒181. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/716654.
Кондратенко, Л.О. & Манилова, Л.М. (2019). Нові проблеми в психології, породжені впливом цифрових технологій на людину. Актуальні проблеми психології. Психологія обдарованості, 15 (6), 75‒86.
Кондратенко, Л.О. (2013). Вплив інформаційно-комп'ютерних технологій на когнітивний розвиток дітей (між двома реальностями). Technologies of intellect development. Vol 1, No 4. http://psytir.org.ua/index.php/technology_intellect_develop/issue/current.
Кондратенко, Л.О. (2014). Особливості сприймання навчальної інформації сучасними дітьми. Психологічна діагностика особливостей когнітивного розвитку молодших школярів в умовах інформаційного суспільства : монографія. Імекс-ЛТД, 36–48.
Кондратенко, Л.О. (2017). Психологія первинної шкільної неуспішності: монографія. Десна Поліграф. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709374.
Макарова, Л.Л. & Гойденко, Н.М. (2016). Характеристики уваги молодших школярів як фактор розбіжностей у рівнях їх навчальної успішності. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. (3), т. 2. 61‒67.
Максименко, С.Д. & Кондратенко, Л.О. (2020). Навчальні та поведінкові проблеми учнів початкової школи: короткий психологічний довідник-порадник педагога. Ранок.
Мартиненко, В. (2020). Читання молодших школярів: зміни і виклики в умовах розвитку інформаційного суспільства. Збірник наукових праць ΛΌГOΣ. 32‒35. https://doi.org/10.36074/24.01.2020.v2.09.
Онопрієнко, О.В. (2020). Навчання дітей «цифрового покоління»: особливості дидактичної взаємодії. Історія та філософія освіти в незалежній Україні: здобутки і стратегії. Авторитет. 104‒107. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/721051.
Онопрієнко, О.В. (2022). Психолого-педагогічний портрет сучасного школяра як орієнтир для створення онлайн-ресурсів. Інновації в початковій освіті: проблеми, перспективи, відповіді на виклики сьогодення. ПНПУ імені В.Г. Короленка. 30−32. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/731817.
Пасічник, О. (2023). Переосмислення вікових психологічних особливостей учнів 7-9 класів та їх вплив на оволодіння іноземною мовою. Український педагогічний журнал, (4). 115‒130. https://uej.undip.org.ua/index.php/journal/article/view/711/796.
Пророк, Н.В. (2021). Про деякі психологічні наслідки посилених протиепідемічних заходів. Психологічні проблеми особистості на сучасному етапі розвитку суспільства. НДУ ім. М. Гоголя. 166−170. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/726798.
Семеновська, Л.А. (2021). Теоретико-методологічні основи педагогічної взаємодії у початковій школі. Імідж сучасного педагога, 1(196), 14–18. DOI: https://doi.org/10.33272/2522-9729-2021-1(196).
Соболєва, С.М. (2019). Кліпове мислення як соціально-психологічний феномен та його роль у навчально-пізнавальній діяльності студентів. Теорія і практика сучасної психології: збірник наукових праць, (3), т. 2, 86‒90. https://doi.org/10.32840/2663-6026.2019.3-2.16.
Удовицька, Т.А. (2013) «Кліпове мислення» молоді: особливості прояву в процесі навчання (до постановки проблеми). Вища освіта України: теорет. та наук.-метод. часопис. Вип. 31, т. VIII(50). Інститут вищої освіти НАПН України. 407–416.
Шалагінов, Б. (2011). Сучасний український учень як суб’єкт літературної освіти. Література. Діти. Час: Вісник Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Навчальна книга; Богдан. 112‒117. https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/5cd7a4a2-ad0d-40af-9448-7d9976728a14/content
Aаmodt, S. & Wang, S. (2011). Welcome to Your Child's Brain: How the Mind Grows from Conception to College.
Coates, J. (2007). Generational learning styles. River Falls, Wisconsin: LERN Books.
Kornienko, L.M. (2019). Positive and negative sides of the “clip thinking” in the course of teaching. SWorld Journal. (2), April. 180‒184. http://repo.snau.edu.ua/handle/123456789/7196.
Richardson, W. (2018). From Traditional Teacher to “Modern Learning Advisor”. https://modernlearners.com/traditional-teacher-modern-learning-advisor/
Sanderson, R. (2016). Tech-multitasking impacts your memory. https://themindsetclinic.co.uk/tech-multitasking-impacts-memory/
Volkodav, T. & Semsnovskikh T. (2017). Dichotomy of the “Clip Thinking” Phenomenon. Proceedings of ICEPS (International Conference on Education, Psychology and Social Sciences). Bangkok, Thailand, Vol. 4. Chulalongkorn Business School, Chulalongkorn University. 345−353.
This work is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
© Оксана Петрук, 2024