ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Леонід Оршанський, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри технологічної та професійної освіти, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич, Україна

https://orcid.org/0000-0001-9197-2953

orshanskilv@gmail.com

Юрій Павловський, кандидат фізико-математичних наук, доцент, доцент кафедри технологічної та професійної освіти, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

https://orcid.org/0000-0002-8194-6820

yu_pavlovskyy@dspu.edu.ua

Володимир Попович, кандидат фізико-математичних наук, доцент, доцент кафедри технологічної та професійної освіти, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

https://orcid.org/0000-0002-7470-6423

vpopovych@dspu.edu.ua

Василь Стецко, аспірант кафедри технологічної та професійної освіти, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

vasyl.stetsko@dspu.edu.ua

Анотація

У статті актуалізовано проблему формування технологічної компетенції майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти. Під технологічною компетенцією розуміється володіння майбутніми викладачами професійного навчання системою знань, умінь і цінностей для розв’язання комплексу подібних за змістом педагогічних завдань із використанням найбільш ефективних освітніх технологій. Це певна інтегративна професійна властивість, яка дає змогу за допомогою застосування комплексу знань, вмінь і навичок домогтися потрібного результату – ефективної та корисної для суспільства педагогічної діяльності у закладах професійно-технічної освіти. Технологічна компетенція формується у процесі переходу від одного рівня набуття майбутніми викладачами закладів професійно-технічної освіти знань, умінь, цінностей, досвіду до іншого. На кожному з цих рівнів (емпіричний, теоретичний, алгоритмічний та креативний) можна оцінити ступінь сформованості технологічної компетентності студентів за такими критеріями (цілеспрямованість, творчість, технологічність, оптимальність, продуктивність) та відповідними показниками.

З’ясовано, що важливими чинниками ефективного формування технологічної компетентності майбутніх викладачів закладів професійно-технічної є: по-перше, цифровізація освітнього процесу, яка забезпечує спрощення навчально-організаційних завдань; доступність до широкого спектру освітньо-професійного контенту; відпрацювання практичних умінь і навичок у безпечному середовищі; здійснення навчальної аналітики та моніторингу навчальних досягнень здобувачів освіти та ін.; по-друге, активна науково-дослідницька діяльність, яка сприяє поглибленню набутих і створенню нових знань у галузі професійної педагогічки та методики професійного навчання.

Keywords: майбутні викладачі закладів професійно-технічної освіти, технологічна компетенція, цифровізація освітнього процесу, науково-дослідницька діяльність

Постановка проблеми

Сьогодні, незважаючи на реалії воєнного стану, національна професійна (професійно-технічна) освіта має стати «ключем до швидкої економічної відбудови України» (Міністерство освіти і науки України, 2022, 29 липня). Відтак відповідальність за її осучаснення, модернізацію та реновацію є пріоритетом для державних інституцій, громадськості й інвесторів, адже забезпечує «безперервний процес збереження і розвитку людського капіталу, виступає фундаментом відновлення національної економіки, гарантією її незалежності, безпеки й міжнародного визнання» (Радкевич, 2023, с. 30). Актуальним також постає реформування системи професійно-педагогічної освіти, що передбачає якісну трансформацію теоретичних засад, методологічних установок і формальних принципів у підготовці майбутніх викладачів професійного навчання. Як свідчить аналіз наукової літератури та нормативно-програмних документів, одним із найважливіших чинників парадигмальних і структурних змін у професійно-педагогічній освіті є забезпечення компетентнісного підходу в реалізації освітньо-професійних програм, інтеграції теоретичних знань і практичних умінь, міждисциплінарної скоординованості загальноосвітніх, фундаментальних і прикладних навчальних дисциплін тощо.

У вищій професійно-педагогічній освіті, відповідно до вимог освітнього стандарту спеціальності 015 Професійна освіта (за спеціалізаціями), результатами навчання мають стати професійні компетенції та здатності, що визначаються змістом видів виробничої діяльності викладачів закладів професійно-технічної освіти (Стандарт вищої освіти України, 2019, 11 листопада). Необхідність створення педагогічної системи, визначення й обґрунтування умов формування технологічної компетенції майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти, гармонійне поєднання та ефективне застосування традиційних й інноваційних форм, методів і засобів теоретичного та практичного навчання, активне впровадження науково-дослідницької діяльності зумовили актуальність нашого дослідження на науково-теоретичному та прикладному рівнях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі методології формування професійної компетентності майбутніх викладачів закладів професійної та вищої освіти значну увагу приділяють такі вітчизняні дослідники, як А. Гуржій, Л Єршова, О. Коваленко, В. Луговий, П. Лузан, Н. Ничкало, М. Пригодій, В. Радкевич, М. Степко, В. Стрельніков, Г. Шевченко й ін. Зокрема, розкриття структури і змісту різних видів компетенцій та умов їх формування у майбутніх викладачів професійного навчання стало предметом наукових досліджень Р. Горбатюка (Горбатюк, 2010), І. Каньковського (Каньковський, 2014), М. Осадчої (Осадча, 2017), Л. Петренко (Петренко, 2014), В. Петрук (Петрук, 2008), М. Погорєлова (Погорєлов, 2020), І. Сліпухіної (Сліпухіна, 2015) та ін. Однак формування технологічної компетенції майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти у процесі фахової підготовки має свої особливості, тому виникла потреба у створенні педагогічної системи, яка дозволяє ефективно поєднувати теоретичну, практичну і науково-дослідницьку складові, а також визначенні й обґрунтуванні відповідних умов її реалізації.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування ефективності педагогічної системи й умов форму¬вання технологічної компетенції майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти у процесі фахової підготовки.

Виклад основного матеріалу

У матеріалах для розробників документів із модернізації освітньої галузі зазначено, що компетентність ширша за поняття знання, уміння, навички та містить когнітивну, операційно-технологічну, мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову й інші складові. Тож «компетенція» позначає надані особі повноваження, коло службових та інших прав і обов’язків (Національний освітній глосарій: вища освіта, 2011, с. 32), тобто сферу докладання знань, умінь і навичок із метою здійснення успішної діяльності в певній галузі. Натомість «компетентність» – це результат інтеріоризації, процесу переходу від зовнішніх показників застосування знань, умінь, навичок і цінностей до сукупності якостей і властивостей особистості, які забезпечують ефективну продуктивну діяльність у певній галузі.

Наприкінці XX – на початку XXI ст. розвиток суспільства значно прискорився, що зумовило кардинальну трансформацію системи соціальних, політичних, правових і духовних взаємозв’язків. У результаті сформувалися основи соціуму, який нині називають «цифровим суспільством». Поряд із виробничими технологіями в ньому з’явилися технології соціальні та гуманітарні, що призвело до зміни принципів функціонування і розвитку матеріального та духовного виробництва. Інфраструктурна перебудова виробничих відносин у цих сферах зумовила зростання інтересу до проблеми інтелектуального ресурсу, технологічної ментальності людини, формування в неї здібностей до виконання певних операцій, що, власне, й робить актуальними дослідження формування технологічної компетенції здобувачів освіти.

Регулятивний вплив технологій спонукає вчених і практиків підвищувати ефективність своєї діяльності; приділяти велику увагу її прогнозуванню та проєктуванню; використовувати теоретичні й технологічні досягнення науки задля отримання необхідного результату; застосовувати цифрові інструменти тощо. Технологічність стає домінуючою характеристикою життєдіяльності сучасної людини. У цифровому суспільстві головним чинником розвитку є не сама інформація, а її електронно-цифровий спосіб одержання, зберігання та поширення, тобто електронно-цифрове забезпечення соціальних зв’язків і взаємовідносин. Відтак застосування сучасних виробничих і цифрових технологій дозволяє формувати потрібні суспільству професійні компетенції. Спираючись на праці з визначення комплексів професійних компетенцій (Горбатюк, 2010; Каньковський, 2014; Луговий, 2009; Петрук, 2008 та ін.), нами виокремлено технологічну компетенцію як ключову у структурі професійного становлення майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти.

Технологічна компетенція містить операційно-діяльнісний (операційно-процесуальний) компонент компетентності, що має суттєвий вплив на рівень професійної компетентності студента в обраній сфері діяльності. Як зазначає І. Сліпухіна, технологічна компетенція, як одна з важливих складових професійної компетентності, характеризується технологічними знаннями та відповідними креативними проявами умінь застосовувати ці знання на практиці. При чому технологічні знання – це не лише результат процесу пізнання технологічного світу, а й розуміння передових методів виробництва товарів і послуг (Сліпухіна, 2015). Тому, на наш погляд, орієнтація на формування саме технологічної компетенції підвищує якість професійної підготовки студентів, сприяє розвитку їхньої професійної мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці.

Під технологічною компетенцією розуміємо володіння майбутніми викладачами професійного навчання системою знань, умінь і цінностей для розв’язання комплексу подібних за змістом педагогічних завдань із використанням найбільш ефективних освітніх технологій. Це певна інтегративна професійна властивість, яка дає змогу за допомогою застосування комплексу знань, вмінь і навичок домогтися результату – ефективної та корисної для суспільства педагогічної діяльності у закладах професійно-технічної освіти. Технологічна компетенція формується під час переходу від одного рівня набуття студентом знань, умінь і навичок до іншого. Задля поетапного формування цієї компетенції у майбутніх викладачів професійного навчання визначаємо такі її рівні:

1) емпіричний рівень – передбачає наявність певних знань із психології, соціології та ін., набутих у результаті навчання та за допомогою особистого досвіду; цей рівень є початковим і базовим;

2) теоретичний рівень – передбачає оволодіння основними категоріями, прийнятими у професійній педагогіці, а також уміння вільно ними оперувати;

3) алгоритмічний рівень – окрім набуття базових теоретичних знань і практичних навичок, у студента формується алгоритм, за допомогою якого він має змогу реалізовувати свою педагогічну діяльність системно й послідовно; для цього рівня характерне глибинне розуміння причинно-наслідкових зв’язків у педагогічному процесі;

4) креативний рівень – на цьому рівні технологічна компетенція вже сформована, коли, крім загального алгоритму, майбутній викладач закладів професійно-технічної освіти змінює свої ціннісні орієнтації, отримує можливість реалізовувати себе за допомогою зміни педагогічних алгоритмів і створення нових форм організації освітнього процесу і методів професійного навчання.

Для формування технологічної компетенції майбутніх викладачів професійного навчання нами пропонуються критерії та показники, які свідчать про наявність цієї компетенції (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Критерії та показники сформованості технологічної компетенції

№ з/п	Критерії	Показники
1.	Цілеспрямованість	Якщо майбутній викладач закладів професійно-технічної освіти володіє цією якістю, то всі дії, які він вчиняє, зумовлюють й уможливлюють досягнення поставленої педагогічної мети.
2.	Творчість	Якщо майбутній викладач володіє технологічною компетенцією, то має змогу творчо перетворювати програмний і дидактичний матеріал на основі своїх уявлень, знань, цінностей та досвіду.
3.	Технологічність	Якщо рівень підготовки майбутнього викладача відповідає високим стандартам, то він володіє низкою освітніх технологій, які підвищують ефективність процесу підготовки здобувачів освіти.
4.	Оптимальність	Якщо майбутній викладач уміє підлаштовуватися під ту чи іншу аудиторію або ситуацію, змінюючи дидактичний інструментарій, методичні підходи тощо.
5.	Продуктивність	Якщо майбутній викладач уміє оптимально співвідносити наявні ресурси та час з використанням відносних показників задля здійснення результативної й ефективної педагогічної діяльності.

Під час формування технологічної компетенції мають бути обов’язково враховані процеси цифровізації, пов’язані з системою професійно-технічної освіти через розв’язання таких двох фундаментальних завдань: техніко-технологічного оснащення освітнього процесу та моніторингу планованої результативності. Звісно, під впливом цифрових технологій відбуваються кардинальні зміни в організації освітнього процесу. Тому умовах, коли темпи розвитку нових цифрових технологій випереджають можливості з їх освоєння, головним завданням освітньо-професійних програм підготовки майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти має стати формування в них мотиваційної основи для самостійного оволодіння цими технологіями, а також бажання впроваджувати їх в освітній процес і повсякденне життя.

Важливим чинником формування технологічної компетенції є залучення студентів до активної науково-дослідницької діяльності. Варто одразу наголосити, що саме цифровізація робить педагогічну науку більш відкритою, стимулюючи дослідників до адаптації практик вільного доступу та спільної роботи через нові цифрові засоби та інструменти, а формування цифрових платформ для науково-педагогічних досліджень дає змогу скоротити терміни та матеріальні витрати на проведення педагогічних новацій.

Формування технологічної компетенції передбачає поділ процесу науково-дослідницької діяльності майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти на низку етапів:

Етап 1. Планування. На цьому етапі студенти повинні: 1) актуалізувати проблему – знайти те, що треба дослідити; 2) сформулювати тему науково-педагогічного дослідження; 3) визначити актуальність своєї роботи; 4) окреслити мету та сформулювати завдання; 5) скласти план майбутнього педагогічного дослідження, опрацювати наукову літературу; 6) обрати спосіб подання результатів роботи (текстовий опис; наявність діаграм, презентацій, світлин освітнього процесу, анкет тестових завдань тощо; відеозаписи спостережень, дослідів, етапів експериментів і кінцевого результату). Це передбачає актуалізацію засвоєних знань, формування метапредметних зв’язків, орієнтацію на практику.

Етап 2. Створення системи. Для цього студент має оволодіти певним змістом наукової літератури. Зіставлення різних поглядів на наукову проблему допоможе студентові поєднувати творчість і наукову діяльність, що сприятиме формуванню технологічної компетенції.

Етап 3. Застосування системи на практиці. У цій частині науково-дослідницької роботи студент має реалізувати свою інноваційну ідею на практиці, тобто показати, як його новація дає змогу розв’язати реальні проблеми освітнього процесу. Іншими словами, він має провести невеличкий педагогічний експеримент, який би свідчив, що його пропозиції є ефективними і можуть бути впроваджені на практиці. Перехід від теорії до практики дуже важливий, оскільки дає змогу студентові сприймати теорію не як сукупність абстрактних формулювань, визначень положень тощо, а як базовий компонент реальних практичних новацій. Уміння пов’язати теорію з практикою, традиції з новаторством є фундаментальною якістю для формування технологічної компетенції.

Етап 4. Опрацювання результатів. Цей етап дає змогу студентові зрозуміти, чи допомогло його нововведення підвищити ефективність освітнього процесу. Тут студент має знати та використовувати методи математичного аналізу експериментальних даних. Науково-дослідницька робота передбачає впровадження в практику педагогічних ідей і методичних рекомендацій, а також їх перевірку в конкретних умовах. Необхідність цього з’являється під час осмислення й узагальнення результатів роботи майбутнього викладача, тобто певного діагностування педагогічної дійсності. У результаті студент зможе сформулювати як практичні, так і теоретичні висновки, що допоможуть доповнити, розширити, поглибити сферу його дослідження.

Етап 5. Оцінювання результатів. На цьому етапі оцінюється ступінь досягнення поставленої мети, результати попередньої діяльності (визначення критеріїв оцінювання результату), а також діяльності після завершення науково-педагогічного дослідження. Моніторинг ефективності складається з оцінки досягнення цілей; визначення аспектів, що впливають на досягнення цілей; аналізу думки експертів і самих здобувачів освіти.

Етап 6. Підбиття підсумків і формулювання висновків. У висновках студент підбиває підсумки своєї науково-дослідницької діяльності, узагальнює результати та формулює висновки. Ним мають бути визначені метапредметні зв’язки, отримані статистичні дані про практичне застосування теоретичних знань, сформовані вміння творчо застосовувати інноваційні матеріали у педагогічній практиці тощо.

Отже, технологічна компетенція формується у процесі переходу від одного рівня набуття майбутніми викладачами закладів професійно-технічної освіти знань, умінь, цінностей, досвіду до іншого. На кожному з цих рівнів (емпіричний, теоретичний, алгоритмічний та креативний) можна оцінити ступінь сформованості технологічної компетентності студентів за такими критеріями (цілеспрямованість, творчість, технологічність, оптимальність, продуктивність) та відповідними показниками.

Ефективність формування технологічної компетенції майбутніх викладачів залежить від процесів цифровізації професійної підготовки, зокрема у царині: спрощення навчально-організаційних завдань; доступності до широкого спектру освітньо-професійного контенту; відпрацювання практичних умінь і навичок у безпечному середовищі; здійснення навчальної аналітики та моніторингу навчальних досягнень здобувачів освіти та ін.

Формування технологічної компетенції передбачає залучення майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти до активної науково-дослідницької діяльності. Така діяльність студентів дозволяє поглиблювати набуті та створювати нові знання у галузі професійної педагогічки і методики професійного навчання, які можуть бути використані для підвищення ефективності організації освітнього процесу. Практика показує, що гармонійне поєднання теоретичної, практичної та науково-дослідницької діяльності сприяє підготовці висококваліфікованих викладачів закладів професійно-технічної освіти, які відповідають вимогам сучасного ринку освітніх послуг і забезпечую-ть конкурентоспроможність випускників педагогічних закладів вищої освіти.

Використані джерела

Бабин, І. І., Болюбаш, А. А, Гармаш, А. А та ін. (2011). Національний освітній глосарій: вища освіта. Київ: Плеяди.

Горбатюк, Р.М. (2010). Теоретико-методичні засади професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів комп’ютерного профілю. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Тернопіль.

Каньковський, І. Є. (2014). Система професійної підготовки інженерів-педагогів автотранспортного профілю: монографія. Хмельницький: ФОП Цюпак А.А.

Луговий, В. І. (2009) Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблеми її реалізації в Україні. Педагогіка і психологія: Вісник АПН України, 2, 14–27.

Осадча, М. В. (2017). Формування екологічної компетентності майбутніх майстрів виробничого навчання будівельного профілю в пройесі професійної підготовки. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Глухів.

Петренко, Л.М. (2014). Теорія і методика розвитку інформаційно-аналітичної компетентності керівників професійно-технічних навчальних закладів. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Київ.

Петрук, В.А. (2008). Теоретико-методичні засади формування базових професійних компетенцій у майбутніх фахівців технічних спеціальностей. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Київ.

Погорєлов, М.Г. (2020). Формування готовності майбутніх викладачів професій¬ного навчання в галузі транспорту до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Слов’янськ.

Радкевич, В.О. (2023). Основні напрями науково-методичного забезпечення розвитку професійної освіти в умовах нових викликів. Професійна освіта, 1, 27–30.

Сліпухіна, І.А. (2015). Теоретико-методичні засади формування технологічної компетентності майбутніх інженерів-педагогів з використанням комп’ютерно орієнтованої системи фізичного експерименту. [Aвтореферат дисертації доктора педагогічних наук]. Київ.

Стандарт вищої освіти України. Галузь знань 01 − освіта/педагогіка; спеціаль-ність 015 Професійна освіта (за спеціалізаціями) (2019): Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 р. № 1460. https://mon.gov.ua/ storage/app/media/vishcha-osvita/zatverdzeni%20standarty 2021/07/28/015-Profosvita-bakalavr.pdf

Степко, М.Ф. (2009). Компетентнісний підхід до організації підготовки фахівців, його розуміння і проблеми використання у вищій школі України. Педагогіка і психологія: Вісник АПН України, 2, 44–50.

Шевченко, Г.П. (2009). Концептуальна сутність компетентнісного підходу: європейсь¬кий вимір. Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України: матеріали методичного семінару. Київ: Педагогічна думка, 121–130.

This work is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.