Український Педагогічний журнал

НАУКОВИЙ ПОРТРЕТ УЧЕНОГО ОЛЕГА ТОПУЗОВА

Наталія Дічек — 2024-10-08

З нагоди ювілею у статті представлено спробу створення наукової або інтелектуальної біографії (стисла версія) українського вченого-дидакта, керівника й організатора новаторських наукових досліджень у галузі української освіти, зокрема підручникотворення, академіка НАПН України, директора Інституту педагогіки НАПН України Олега Михайловича Топузова. Дослідження здійснено на засадах новітніх методологічних підходів до освітньої біографістики, розроблених світовою соціогуманітарною думкою.

Метою статті визначено два корельованих між собою завдання. Перше – намагання з’ясувати підґрунтя формування наукових інтересів і напрямів дослідницької діяльності О. Топузова та окреслити її результати у проблемному полі української освіти в добу незалежності. Друге – аргументувати суб’єктність особистості О. Топузова у «категоріях особистісної свободи» та інтерсуб’єктність як важливу якість його як керівника наукових колективів.

Для аргументації викладених у статті міркувань реконструйовано основні віхи творчого шляху ювіляра з акцентуванням індивідуально особистісних психоемоційні особливостей, властивих йому інтерсуб’єктних відносин, що істотно впливали на досягнення вченого.

На підтвердження авторських суджень застосовано не лише герменевтичний суб’єктивний аналіз наукового доробку О. Топузова (писемні джерела), а й результати: анонімного бліц-опитування його колег, дані якого оброблено засобом фахового контент-аналізу, та проведеного напівстандартизованого інтерв’ю з ювіляром (усні джерела).

Обґрунтовано доцільність створення інтелектуальних біографій сучасних українських освітян і вчених, аби поступово складалася суб’єктивована сучасна культурно-історична пам’ять і про освітній процес, і про наш час.

Е-УПРАВЛІННЯ ЯК СТРАТЕГІЯ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ЯКОСТІ ОСВІТИ І ЗАДОВОЛЕНОСТІ СТУДЕНТІВ: ДАНІ З АЛЖИРУ

Амар Мулаі — 2024-10-08

Широке визнання важливості цифрової трансформації та її різноманітних застосувань в установах призвело до її впровадження вищими навчальними закладами, які прагнуть покращити якість освіти та втримати споживачів своїх освітніх послуг. У цьому дослідженні дослідник має на меті вивчити вплив е-управління на покращення перцептивної якості освіти та задоволеності здобувачів вищої освіті Алжиру. Для досягнення цієї мети дослідник розповсюдив онлайн-опитування випадковій вибірці з 218 міжнародних студентів, які навчаються на факультеті наук і технологій в Університеті Орана на заході Алжиру. Результати аналізу структурних рівнянь за допомогою програми Amos (v24.0.0) показали, що е-управління позитивно та значуще впливає на перцепцію якості освіти. Також е-управління має позитивний і значущий вплив на задоволеність студентів. Крім того, результати підтвердили, що перцептивна якість освіти має позитивний і значущий вплив на задоволеність студентів в Алжирських вищих навчальних закладах.

ІНТЕГРАЦІЯ ШКІЛЬНИХ СИСТЕМ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Оксана Шпарик — 2024-10-08

У статті розглянуто актуальні проблеми євроінтеграції у галузі шкільної освіти. Визначено ключові документи, які визначають основні напрями інтеграції європейських національних шкільних систем у спільний європейський освітній простір. З’ясовано спільні цілі й освітні пріоритети для європейського співробітництва в галузі освіти і навчання на даному етапі. Акцентовано на принципі відкритого методу координації (Open Method of Coordination, OMC), який застосовується для узгодження політики країн ЄС у різних галузях. Виділено ключові сучасні тенденції в інтеграції та гармонізації шкільних систем у Європейському Союзі, зокрема гармонізація шкільних структур та навчальних програм; забезпечення якості шкільної освіти; впровадження інноваційних методик викладання та оцінювання; цифрова трансформація шкільної освіти; стандартизація вимог до вчителів та підвищення їх кваліфікації; сприяння академічній мобільності учнів та вчителів; забезпечення соціальної інклюзії та рівного доступу до освіти; посилення управлінської та організаційної автономії шкіл тощо. Ці тенденції відображають спільні прагнення до створення інтегрованого, гнучкого та інноваційного Європейського освітнього простору. Зроблено висновок, що країни-члени ЄС мають історично сформовані національні підходи до організації шкільної освіти, які відрізняються структурою, навчальними програмами, методами викладання тощо. Гармонізація освітніх стандартів та практик, знаходження балансу між уніфікацією та збереженням культурної ідентичності є складним завданням в умовах такого різноманіття і вимагає скоординованих зусиль на рівні ЄС, національних урядів та локальних громад.

ОЦІНЮВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛІВ: ПІЛОТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Юрій Жук — 2024-10-08

У цьому дослідженні вивчалася думка вчителів щодо оцінювання їхньої педагогічної діяльності. Дані для цього дослідження були зібрані за допомогою онлайн-опитування на базі програмного забезпечення Google Forms. На запитання анкети відповіли 411 учителів із трьох областей України. Результати опитування показали наявність двох практично рівних за чисельністю груп учителів, думки яких щодо необхідності оцінювання педагогічної діяльності вчителів виявилися діаметрально протилежними. З метою з’ясування особливостей структур уявлень вчителів виявлених опозиційних груп було використано процедури регресійного, факторного та кластерного аналізу. Факторний аналіз здійснювався з обертанням варимакс для генерації двофакторних рішень, які становили 45% та 47% дисперсії у балах шкали для відповідних груп. Результати аналізу показали, що між респондентами, які репрезентують опозиційні групи, існують значні розбіжності у думках щодо застосування різних моделей оцінювання педагогічної діяльності вчителя. При цьому думки респондентів, які схвалюють ідею оцінювання, на відміну від тих, хто цю ідею не схвалює, чітко структуровані та однозначні за пріоритетами у виборі моделей оцінювання. Обговорюються наслідки одержаних результатів та можливість продовження досліджень, спрямованих на уточнення структур уявлень вчителів щодо оцінювання їхньої педагогічної діяльності з використанням психометричних технологій.

УЯВЛЕННЯ ВЧИТЕЛІВ ПРО ОКРЕМІ ВИДИ РОБІТ ДЛЯ ПОТОЧНОГО (ФОРМУВАЛЬНОГО) ОЦІНЮВАННЯ НАСКРІЗНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ УЧНІВ

Антоніна Гривко — 2024-10-08

У статті розглядаються питання концептуального складника педагогічної оцінювальної діяльності, а саме – уявлення вчителів про різні види робіт, як передумова їх застосування для оцінювання навчальних досягнень учнів. За результатами проведеного онлайн-опитування вчителів (N=349) із використанням методу семантичного диференціалу було здійснено аналіз сформованих у педагогів моделей семантичного простору таких понять, як: тестування, письмові вправи, обговорення завдань, проблемні завдання, спостереження за роботою учнів на уроці, творчі роботи, учнівські проєкти, самооцінювання, взаємооцінювання учнів, диктанти, домашні завдання. Схарактеризовано узагальнене афективне ставлення вчителів до перелічених видів робіт, а також уявлення педагогів про функціональний потенціал і діяльнісні характеристики кожного з них.

Визначено, що проєкти, творчі роботи, проблемні завдання вчителі вважають найбільш глибокими, ефективними й інформативними видами роботи, але водночас складними у застосуванні і такими, що потребують тривалого часу; самооцінювання, взаємооцінювання учнів учителі вважають суб’єктивними, недостовірними, малоінформативними, а самооцінювання, тестування, диктанти – поверхневими видами роботи в аспекті інформативності їх про навчальні досягнення учнів.

За результатами факторного аналізу з’ясовано, що найбільш значущими характеристиками для більшості видів робіт учителі визначають ті, які характеризують діяльнісний компонент (зручність використання), а саме – легкість у використанні (ресурсонезатратність) та швидкість проведення оцінювання. Визначено, що підвищення вірогідності застосування певного виду роботи для оцінювання залежить від усвідомлення вчителем значущості його потенціалу.

Зауважено, що передумовами прийняття рішення щодо застосування того чи іншого виду роботи для оцінювання навчальних досягнень учнів, є не лише уявлення про них, а й мотиваційні настанови вчителя, що може бути предметом подальшого вивчення концептуальних і діяльнісних характеристик оцінювальної педагогічної компетентності.

ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПРОФІЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЯК ПРЕДСТАВНИКІВ ПОКОЛІННЯ АЛЬФА: УРАХУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

Марина Павельчук — 2024-10-08

Автором статті розглядається актуальна проблема персоналізації навчального (освітнього) процесу для покоління Альфа, представниками якого є особи, народжених після 2010 року, в умовах інтенсивного застосування цифрових технологій. Зазначено, що це покоління є першим, яке з дитячих років активно користується цифровими пристроями, такими як смартфони та планшети, і вже дошкільного віку має досвід постійної взаємодії з цифровими медіа.

У статті проведено аналіз досліджень, що підтверджують, що покоління Альфа має свої унікальні особливості, такі як висока цифрова грамотність, швидке оволодіння цифровими технологіями та прагнення до творчого самовираження. Порівняно з попередніми поколіннями, це покоління відзначається проявом більшого інтересу до персоналізації навчального (освітнього) процесу та самостійного вибору шляхів у навчанні.

У статті розглядається концепція персоналізації навчання, що включає в себе індивідуальний підхід до кожного учня, спрямований на забезпечення максимального розвитку його потенціалу. Визначено три типи персоналізованого навчання: персоналізація для учня, з учнем та учнем, кожен з яких спрямований на підтримку особистісного розвитку та самореалізації.

Особлива увага приділяється методам дослідження, які використовуються для реалізації цієї мети, зокрема, аналізу науково-педагогічної літератури, термінологічного аналізу та структурно-логічного методу. Ці методи дозволяють глибше розуміти сутність та потреби дітей покоління Альфа в освіті.

У статті окреслено особливості організації навчального процесу дітей покоління Альфа, як тих, яким притаманне кліпове мислення, описані причини його виникнення та надано рекомендації вчителям щодо роботи з такими учнями.

Також автор підводить підсумки проведеного дослідження та робить висновки щодо необхідності адаптації освітніх практик до потреб сучасного покоління, яке вимагає нових підходів до навчання та виховання. Висвітлюються проблеми, що виникають перед сучасною освітою у зв’язку з різницею у сприйнятті та використанні технологій між поколіннями, а також запропоновані шляхи їх вирішення.

ДЕРЖАВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ФЕНОМЕН В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Олена Онаць — 2024-10-08

У статті висвітлено підходи до здійснення державної освітньої політики як соціально-політичного феномену в умовах децентралізації на основі аналізу ідей, поглядів, позицій зарубіжних і вітчизняних науковців; визначено сутність поняття «державна освітня політика» та характеристики означеного феномену.

Виявлено, що основними пріоритетами політики освіти, які визначені в законодавстві про науку і освіту, нормативно-правових актах, є: підвищення якості та ефективності виховання і навчання; доступність освіти для всіх (рівність та соціальна справедливість); забезпечення необхідним і достатнім фінансуванням; підвищення ефективності і прозорості використання коштів; зміцнення зв’язків із інноваційною економікою знань та ринком праці.

Окреслено основні завдання і показники демократичної освітньої політики держави в умовах децентралізації та територіально-адміністративної реформи, її зорієнтованість на поєднання й збалансування інтересів особи, спільноти, суспільства, держави, політичної доцільності, пріоритетом розвитку яких є здійснення контролю та самоконтролю, аналізу та самоаналізу, оцінки та самооцінки розвитку закладів освіти та кожного учасника навчально-виховного процесу.

Обґрунтовано, що значення і роль демократичної політики підвищуються у зв’язку із наявними тенденціями децентралізації, які характеризуються процесом делегування та передачі частини повноважень та функцій вищими рівнями управління нижчим (від центральних органів виконавчої влади до місцевих органів самоврядування та регіональних органів виконавчої влади), який відбувається через зростання масштабів складності систем управління; розширенням кола повноважень; розвитком автономії та самоврядності закладів освіти, а в широкому розумінні – демократизації й відкритості діяльності центральної влади на основі законодавчо визначених засадничих принципів, зобов’язань, критерії, пріоритетних напрямів та параметрів.

ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧА ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК АКТУАЛЬНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ПРОБЛЕМА

Олена Друганова — 2024-10-08

Проблема поліпшення якості практичної підготовки випускників закладів вищої освіти є важливою темою для наукових досліджень у педагогічному середовищі. У цій статті розглядається досвід підготовки здобувачів вищої педагогічної освіти, у тому числі результати круглого столу «Освітологічний пікнік» та методичні семінари, що проводяться кафедрою освітології та інноваційної педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Використовуючи комплекс методів, включаючи загальнонауковий аналіз та емпіричні дослідження, автори досліджують актуальні питання організації практичної підготовки сучасних випускників. Акцент ставиться на важливості залучення студентів до діалогу та пошуку ефективних методів підвищення якості навчання. Автори також обговорюють результати анкетування, яке виявило низку питань, що потребують спільного обговорення. Серед способів підвищення інтересу студентів до наукової роботи називаються рекламування можливостей для наукової діяльності та створення наукових гуртків. Учасники круглого столу звернули увагу на ряд актуальних питань, таких як використання цифрових технологій для навчання, оптимізація процесу навчання та управління навчальними закладами. Також дискутувалося про адаптацію дітей до навчання після війни та вплив онлайн навчання на академічну доброчесність. Учасники також рекомендують запроваджувати систематичні зустрічі викладацького складу університету з учителями-практиками та акцентують увагу на необхідності розвитку цифрових навичок серед майбутніх учителів. Вони пропонують використовувати різноманітні цифрові інструменти для створення нових форматів навчання та покращення якості освіти в цілому. Зокрема через збільшення кількості рольових/ділових ігор, ознайомлення із новими формами і способами організації виховної роботи в форматі онлайн, опануванням уміннями працювати з цифровими онлайн ресурсами, освоєння механізмів створення плакатів, буклетів, стендових доповідей, презентацій за допомогою цифрових застосунків та онлайн-сервісів, що покращують якість цифрової компетентності, сприяє розвитку інформаційної грамотності майбутніх учителів.

ДИДАКТИЧНИЙ АЛГОРИТМ РОЗРОБЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ ТРАЄКТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗДОБУВАЧІВ ДРУГОГО (МАГІСТЕРСЬКОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Антон Чалий — 2024-10-08

У статті сформульовано дидактичний алгоритм розроблення індивідуальної освітньої траєкторії вивчення психолого-педагогічних дисциплін в освітньому процесі здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти. Дидактичний алгоритм складається з кількох послідовних етапів: аналізу потреб і можливостей здобувачів освіти; визначення освітніх цілей; вибору навчальних (освітніх) матеріалів і методів навчання; планування навчання; реалізація індивідуальної освітньої траєкторії та оцінка її результативності. Персоналізація освітнього процесу здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти може бути реалізована через формування індивідуальних освітніх траєкторій вивчення певних навчальних дисциплін або їх блоків, із застосуванням індивідуального навчального плану, який містить як загальноосвітню складову, так і професійну. Автором було окреслено технологію розроблення індивідуальної освітньої траєкторії вивчення психолого-педагогічних дисциплін в освітньому процесі здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти. Перший етап полягає у визначенні потреб, інтересів, запитів, особистісних особливостей здобувачів освіти. Другий етап формування індивідуальної освітньої траєкторії вивчення психолого-педагогічних дисциплін здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти пов’язаний із розробленням індивідуальної освітньої програми, що передбачає встановлення короткострокових і довгострокових цілей; концептуальних стратегій і підходів до розвитку студентів, визначення індикаторів їхніх досягнень, а також підбір змісту й форм організації навчання. У межах реалізації третього етапу відбувається корекція педагогічних впливів, створення позитивного освітнього (педагогічного) середовища, усунення організаційних недоліків. Четвертий етап формування індивідуальної освітньої траєкторії навчання психолого-педагогічних дисциплін здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти пов’язаний із педагогічним моніторингом, що здійснюється задля забезпечення якості означеного процесу. Практична реалізація індивідуальних освітніх траєкторій здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти передбачає чітку систему заходів на різних етапах цього процесу.

СТРАТЕГІЧНА ТА ОПЕРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УНІВЕРСИТЕТІВ: ВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Ірина Драч — 2024-10-08

Штучний інтелект (ШІ) набуває все більшої популярності та практичного впровадження в сучасному світі. Актуальним у цьому контексті постає завдання етичного використання ШІ в діяльності університетів на основі врахування його переваг і потенційних ризиків, а також ретельного аналізу його впливу. Метою дослідження є здійснення теоретичного аналізу існуючих концептуальних підходів щодо застосування ШІ в стратегічній та операційній діяльності університетів. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, контент аналізу документів UNESCO, OESD, EU та наукових праць за темою ШІ. На основі аналізу досліджень зарубіжних та українських вчених виокремлено проблеми використання ШІ у вищій освіті. Обґрунтувано та висвітлено переваги, недоліки, можливості використання інструментів та сервісів ШІ у навчанні, викладанні, оцінюванні, дослідницькій діяльності, третій місії та врядуванні університетів.

МАРКЕТИНГ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ У ДОБУ ПОСТМОДЕРНУ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Тамара Пушкарьова — 2024-10-08

За відкритими ресурсами, епоха постмодерну – це особливий період європейської історії, що розпочався наприкінці ХХ ст. та має ознаки зміни суспільного світогляду стосовно усіх царин людської життєдіяльності: культурної, політичної, економічної, виробничої, наукової, освітньої та інших. При цьому серед розмаїття об’єктивних атрибутів постмодерну на сьогодні доречно виокремити увагу до технологічних експериментів, наукових інновацій та управлінсько-реформаторських перетворень. У такий спосіб виходить, що доба постмодерну – це відкидання архаїчних стереотипів, пошук чогось незнаного та незвичного, апробація інноваційних ідей чи технологій.

У наведеному вище контексті реформування української школи є швидше не якоюсь екстраординарною подією, а доволі вдало спланованою акцією, яка спирається на загальноєвропейські та національні запити суспільства на нетривіальні, але неминучі системні трансформації. Проведення таких модифікацій у сфері освітньої діяльності є закономірною стратегією, яка має на меті не лише підвищити рівень якості освіти, а й сприяти адаптуванню режимів надання освітніх послуг до ринкових умов сьогодення.

Водночас маркетинг як суспільна ідеологія діяльності, що є орієнтованою на задоволення першорядних запитів населення країни, неодмінно має бути задіяна у тих реформаторських перетвореннях, які посіли чільне місце в національній системі освіти. Представлене судження виходить з того, що феномен освіти є ключовим активатором ефективного розвитку економічних, виробничих, гуманітарних та правових відносин, які в наявний спосіб упливають на конкурентоспроможність національної економіки через підготовку ерудованих, освічених, креативних та відповідальних представників нової української школи.

Отже, реформування національної освіти в постмодерну добу виявляється не лише конче затребуваним, а й вельми непересічним процесом, який потребує системного інтегрування організаційних, педагогічних, економічних інновацій, що за синергетичним ефектом мають стати рушійною силою в справі виховання й навчання українців та українок нового покоління, які будуть активно сприяти піднесенню української нації на міжнародній арені.

ПОТЕНЦІАЛ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВДОСКОНАЛЕННІ ПРОЦЕСУ ПІДГОТОВКИ І ПЕРЕПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ЛІКАРІВ

Тетяна Галкіна — 2024-10-08

Проблема вдосконалення процесу підготовки і перепідготовки військових лікарів сьогодні зумовлена змінами безпекового середовища держави, потребою розвитку військово-медичного сектору в умовах тривалого спротиву російській агресії. У статті проведено дослідження проблеми використання цифрових технологій у вдосконаленні процесу підготовки і перепідготовки військових лікарів. Представлено результати опитування слухачів Української військово-медичної академії (вищий військово-медичний навчальний заклад, який забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців майже всіх спеціальностей для Збройних сил України та інших військових формувань України), спрямованого на визначення стану готовності військових лікарів до використання цифрових технологій у професійній діяльності та потреби у зазначеній підготовці. Показано, що для адекватного сьогоднішній ситуації впровадження змін у систему підготовки і перепідготовки військових лікарів у стратегії розвитку Української військо-медичної академії передбачено низку заходів: внесення інноваційних змін у зміст і методологію освіти; упровадження гнучкої технології планування та організації освітнього процесу, орієнтованої на персоніфікацію навчання; розвиток міжнародних наукових і науково-медичних зв’язків, забезпечення активної участі усіх учасників освітнього процесу в міжнародних наукових програмах та заходах. На основі проведеного дослідження визначено, що в умовах ведення активних бойових дій в Україні саме цифрові технології надають змоги оперативно ввести зміни у процес підготовки і перепідготовки військових лікарів шляхом вдосконалення освітньо-інформаційного середовища. Встановлено, що удосконалення готовності військових лікарів до використання цифрових технологій у професійній діяльності потребує наскрізного їх використання у всій системі підготовки і перепідготовки фахівців. У статті наведено приклади використання цифрових технологій у процесі підготовки і перепідготовки військових лікарів.

МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ПРИМНОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Руслана Лоцман — 2024-10-08

У статті подано концепцію створення інноваційного культурно-освітнього простору для збереження та примноження національних традицій – «Музею української пісні». Підкреслено актуальність проблеми вивчення пісенної спадщини юним поколінням українців у час сучасної боротьби нашого народу за свободу та власну ідентичність. Запропоновано авторські
технології, що забезпечуються функціонуванням музею української пісні – «пісенна екскурсія», «мапа україноспіву», «пісенний щоденник», «оспівана книжка» та «пісенний календар», які сприятимуть формуванню духовної культури та патріотизму, співацьких умінь в здобувачів освіти.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ НА ОСНОВІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИКЛАДАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Надія Коновальчук — 2024-10-08

У статті висвітлюються можливості застосування технологій на основі штучного інтелекту для викладання української мови, як іноземної. У представленій роботі проаналізовані джерела за останні 5 років, присвячені технології штучного інтелекту та її застосуванню у галузі освіти, вітчизняних та зарубіжних науковців, розглянуті основні виклики та проблеми, які ставить перед системою освіти розвиток технологій штучного інтелекту, такі як проблема академічної недоброчесності та шляхи запобігання таким випадкам, зміни й впливи, які несе штучний інтелект у суспільство, зокрема в професії викладача та методиста, трансформації методів та стилю роботи представників цих професій, а також можливості, які відкриває перед освітянами штучний інтелект, такі як поглиблення диференційованого підходу та індивідуалізації навчання, створення інклюзивного середовища для студентів із особливими потребами (супровід та допомога таким студентам), позааудиторний супровід та репетиторство студентів, автоматизація освітнього процесу та допомога в адмініструванні, плануванні занять та аналітиці результатів, допомога викладачам і методистам у створенні навчальних матеріалів (інтерактивних ігор, відеофільмів, різних типів завдань тощо). Також приділяється увага можливостям ChatGPT у навчанні мови, наприклад імітація живої бесіди, збагачення лексики, відпрацювання граматики з наступним аналізом та розбором помилок, пошук текстів та відео певної тематики тощо. Також приділяється увага потенціальним можливостям штучного інтелекту для вивчення української мови та літератури, наприклад відтворення особистостей діячів науки та культури для інтерв’ювання їх студентами, створення штучних особистостей для відпрацювання навичок професійного та побутового спілкування та ін. Піднімається питання академічної доброчесності та викликів, які ставить розвиток технологій штучного інтелекту, необхідність упровадження нових форм та методів контролю, здатних запобігти випадкам академічної недоброчесності: перевага усного опитування над іншими формами контролю, проведення дискусій зі студентами на тему завдання, вимагання виходників (чернеток) завдання тощо.

ЗМІШАНІ МЕТОДИ ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНШОМОВНОГО МОВЛЕННЯ НАРОДІВ РІЗНИХ КРАЇН СВІТУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

Раїса Мартинова — 2024-10-08

У статті досліджуються геополітичні та лінгводидактичні передумови виникнення змішаних методів навчання іноземних мов як засобу удосконалення іншомовного мовлення народів різних країн світу в першій половині ХХ століття та деталізується їх методична сутність. Проведене дослідження дозволило встановити що: 1) змішані методи навчання іноземних мов являють собою втілення в один метод двох напрямів навчання: свідомого засвоєнні мовних явищ та розвитку мовленнєвих умінь на їх основі; 2) історичними передумовами виникнення цих методів були результати Франко-Прусської війни 1870‒1871 років, яка завершилася утворенням Німецької імперії, до якої приєдналися 25 держав, багато герцогств та князівств. Це потребувало іншомовних політичних і економічних контактів всіх народів цих країн. Практика вивчення іноземних мов на основі окремого використання прямих і перекладних методів довела свою неефективність. Тому вчені тих часів запровадили методику їх об’єднання у змішані методи, які виявилися здатними до швидкого вирішення цієї комунікативної задачі; 3) лінгводидактичними передумовами розробки цих методів навчання були урахування: здатності більшості людей запам’ятовувати іншомовний матеріал на основі його осмислення; доцільності вивчення одної частини матеріалу в процесі мовленнєвої діяльності, а іншої – в процесі його читання, запису, перекладу та мовленнєвого відтворення; 4) прикладами змішаних методів навчання англійської мови є читацький метод М.Уеста та свідомо-порівняльний метод Л. Щерби. Перший з них базувався на принципах: пріоритету читання над усним мовленням; формування навичок техніки читання та промовляння на прикладах того, що читається; усвідомленого вивчення лексико-граматичних явищ і їх використання в процесі читання тематичних, доступних, цікавих текстів; розвитку усного мовлення на основі прочитаного; розширення читацьких і усно-мовленнєвих можливостей учнів на основі поєднання в кожному наступному тексті нового мовного матеріалу з попередньо вивченим. Другий з них базувався на принципах: взаємопов’язаного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності; усвідомленого вивчення мовних явищ на основі їх перекладу; використання читання і письма як засобу і як мети навчання; 5) спадкоємність змішаних методів навчання іноземних мов з сучасними методичними технологіями полягає у: системному розширенні читацьких та усно-мовленнєвих вмінь учнів на онові вживання в кожному наступному тексті мовних явищ із попередніх; використанні всіх принципів свідомо-порівняльного методу, але з урахуванням пріоритету комунікативної спрямованості навчання.

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ МОДЕЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ПРИРОДНИЧИХ ПРЕДМЕТІВ ДЛЯ 5‒9 КЛАСІВ ЗЗСО В КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Тетяна Засєкіна — 2024-10-08

У статті розглянуто сутність та особливості розроблення модельних програм із природничих предметів для 5‒9 класів закладів загальної середньої освіти в контексті реалізації Концепції «Нова українська школа». Описано основні положення законодавчих документів, зокрема Закону України «Про повну загальну середню освіту», «Державного стандарту базової середньої освіти», які визначають модельну навчальну програму як документ, що орієнтує на досягнення очікуваних результатів навчання. Проаналізовано модельні програми з предметів природничої освітньої галузі, розміщені на сайті Міністерства освіти і науки України та згруповано їх на основі типів опису очікуваних результатів навчання та видів навчальної діяльності.

Доведено необхідність оновлення підходів у професійній підготовці майбутніх учителів природничих предметів, зокрема необхідністю висвітлення методичних прийомів аналізу модельних навчальних програм, уміння їх порівнювати, розробляти на їх основі навчальні програми. Закцентовано увагу на інтеграції міжпредметних зв’язків, забезпечення практичної спрямованості навчання, розвитку комунікативних навичок у професійній діяльності тощо. Наведено приклади застосування міжпредметних зв’язків (біології і хімії, біології-хімії-фізики, біології-фізики) на різних етапах уроку, шляхом упровадження в освітній процес підготовки майбутніх фахівців інтегрованих навчальних дисциплін. Обґрунтовано, у модельних навчальних програмах із природничих предметів для учнів 5‒9 класів поки що недостатньо реалізовані дидактичні вимоги до формулювання очікуваних результатів навчання та добору видів навчальної діяльності для їх досягнення. Це, ймовірно, пов’язано з якісними змінами, закладеними реформою загальної середньої освіти, зокрема на рівні формулювання обов’язкових результатів навчання у державному стандарті, що вимагає розробки нових методичних розробок із метою забезпечення цілісності освітнього процесу, який поєднує навчання і виховання.

МАЙСТЕР-КЛАС ЯК МЕТОД ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ГЕОГРАФІЇ

Тетяна Назаренко — 2024-10-08

Зміст цієї статті порушує проблему формування фахової майстерності вчителя географії через зазначений у назві метод на прикладі проведення випробувань «майстер-клас» на всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2024» в номінації «Географія».

Протягом декілька років авторка статті була членом журі та автором випробувань для всеукраїнських конкурсів «Учитель року» в номінації «Географія» і мала можливість аналізувати рівень фахової майстерності вчителів. Такий метод, як майстер-клас, активно впроваджується в освітню систему, він не є новим та застосовується в системі освіти різних країн. Сьогодні творчі вчителі рекламують свій досвід, застосовуючи при цьому новітні методи і технології для підвищення освітнього процесу з географії в закладах загальної середньої освіти. Авторка статті розкриває зміст поняття «майстер-клас» і пояснює, яким чином його можна застосовувати в освітньому процесі з географії, адже майстер-клас проводиться визнаним фахівцем освітньої галузі для вчителів-початківців або осіб, які мають достатній рівень професіоналізму в цій сфері діяльності.

Позитивним наслідком майстер-класу вважається результат, який відбивається в оволодінні новими творчими способами вирішення певної педагогічної проблеми. Це технологічно складний процес, саме тому існують певні вимоги до організації та проведення майстер-класів.

Оскільки майстерність є вагомою складовою діяльності вчителя, а майстер відрізняється від вчителя тим, що висловлює власну думку як рівноправний учасник, то й процес організації такого методу, як майстер-клас, має будуватися на педагогіці партнерства. Таким чином авторка робить висновок, що майстер-клас – це метод, за яким учитель створює сприятливе середовище для розвитку пізнавальних інтересів, творчості, дослідницької діяльності учнів, критичного мислення та отримання географічних знань, мотивує здобувачів освіти.

Оскільки майстерність є вагомою складовою діяльності вчителя, то для проведення ефективного майстер-класу вчителю-географу необхідно використати технологію випереджального досвіду, системного реагування, рефлексії на науково-методичних засадах. Саме таке використання досвіду надаватиме вчителю не тільки розвиток педагогічної діяльності, а й реальну перспективу для демонстрації власних методичних наробок.

ШКІЛЬНА ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА ЯК ЧИННИК УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ

Лілія Рябовол — 2024-10-08

Шкільну громадянську освіту репрезентовано як систему у сукупності таких компонентів: педагогічно адаптовані наукові знання про демократію, громадянське суспільство, правову державу, права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вміння і досвід брати активну, свідому й відповідальну участь в житті суспільства і держави; громадянські цінності / цінності демократії та сприйняття їх учнями як особистих ціннісних орієнтирів. Встановлено, що концептуально та змістовно громадянська освіта дає змогу задовольнити потребу українського суспільства в імплементуванні європейських цінностей, а також надати відповіді на глобальні виклики і загрози, які постали перед Україною у зв’язку з повномасштабною збройною агресією рф, зокрема щодо забезпечення стійкості під час війни та повоєнного відновлення України як суверенної, незалежної і демократичної держави. На основі західної / європейської моделі (сitizenship education) запропоновано узагальнену модель навчання громадянської освіти на рівні базової середньої освіти, у рамках якої: метою навчання є розвиток громадянських якостей особистості, громадянських та соціальних компетентностей; змістом – сукупність громадянських знань, умінь, цінностей та ставлень, інтегрованих у зміст навчальних предметів громадянської та історичної освітньої галузі (історії та основ правознавства) з реалізацією міжпредметних зв’язків з іншими освітніми галузями, зокрема мовно-літературною; передбачено застосування інтерактивних та інформаційно-комунікативних технологій, проблемного навчання, проєктної діяльності, пріоритет надається практичним заняттям. Акцентовано на створення демократичного шкільного середовища як компонента моделі та відповідної організаційно-педагогічної умови ефективної шкільної громадянської освіти.

ХІМІЧНИЙ СКЛАДНИК ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Людмила Величко — 2024-10-08

Компетентність у галузі природничих наук, техніки і технологій належить до ключових компетентностей здобувачів середньої освіти й вирізняється посеред інших ключових компетентностей складністю предметного змісту, що охоплює провідні наукові ідеї, фундаментальні закони природи, природні й технологічні процеси, вплив на довкілля. Хімічна освіта забезпечує розуміння зв’язків між природничими науками на молекулярному рівні, визначальному для глибинних процесів у матеріальному світі.

Зміст статті стосується внеску навчального предмета «Хімія» у формування природничо-наукової компетентності учнів згідно з концепцією Нової української школи. Розкрито взаємозв’язок курсу хімії з курсами інших природничих предметів, що дає змогу формувати ключову природничо-наукову компетентність як інтегративне утворення, якісно нове порівняно з окремими компонентами. Висвітлено розуміння природничо-наукової компетентності різними авторами й на цьому підґрунті запропоновано авторське означення цієї компетентності. Згідно зі структурою компетентності позначено основні методичні орієнтири реалізації її пізнавального, функціонального й ціннісного складників.

ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ ДО ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ PISA-2025

Володимир Яценко — 2024-10-08

Як успішно підготуватися до природничо-наукового дослідження PISA-2025? На це запитання відповідь обґрунтовує вчитель-методист і науковець Інституту педагогіки НАПН України, коло наукових інтересів якого зосереджено на підвищенні якості природничо-наукової освіти України.

У 2018 р. Україна вперше мала валідність інструменту вимірювань даних про читацьку грамотність; 2022 р. – математичну грамотність, а природничо-наукову грамотність заплановано дослідити у 2025 р. За шість останніх років творчими педагогами і науковцями розроблені збірники завдань для розвитку природничо-наукової компетентності учнівства у форматі PISA. Важливими науково-методичними помічниками та/або порадниками учителів природничих предметів можуть служити укладені в Інституті педагогіки НАПН України збірники завдань для розвитку природничо-наукової компетентності учнів/учениць у форматі PISA у чотирьох частинах. Для розв’язання поставлених завдань були використані такі методи дослідження: метод порівняльно-історичного аналізу, інтерпретаторсько-аналітичний метод та емпіричні, які сприяли обґрунтуван

PISA-2025 матиме ряд важливих особливостей: перша – інструментарій оцінювання розроблений відповідно до оновленого рамкового документа (PISA 2025, 2023, 93 с.); друга – оцінювання певних життєвих цілей учнів/учениць та їх здатності використовувати наукові знання та інформацію інтерактивно й третя – апробація тестового матеріалу додаткової опції PISA-2025 – оцінювання з іноземної мови.

ню необхідності розробки і впровадження в освітній процес завдань для розвитку природничо-наукової компетентності учнівства у форматі PISA.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ КОНТЕКСТ МУЗИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Михайло Мимрик — 2024-10-08

У статті порушена проблема комунікативних аспектів музично-виконавської творчості в контексті продуктивності герменевтичних ідей у змісті інструментально-виконавської підготовки студентів мистецьких спеціальностей. З’ясовано, що музична культура в сучасному інформаційно-комунікативному середовищі виступає засобом комунікації, через який людина висловлює своє ставлення до світу, до самої себе, до інших людей. Виявлено, що комунікативний аспект музично-виконавської творчості в конкретному часі й просторі (хронотопі), де музичний твір виступає як своєрідне повідомлення, яке композитор намагається донести до слухача, суттєво розширює в музичній комунікації простір її герменевтичних контекстів, формуючи смислове поле архетипів музичної культури, які потребують тлумачення та розуміння в просторово-часовому континуумі.

Проведений поглиблений міждисциплінарний аналіз порушеної проблеми у філософському, культурологічному, музикознавчому, музично-педагогічному дискурсі засвідчив глибину проникнення ідей герменевтичного вчення в теорію та практику музично-виконавського мистетцва. Доведено, що герменевтичний контекст музичної комунікації визначає ту чи іншу комунікативну модель творчого спілкування на рівні: «композитор – музичний твір – виконавець – слухач» в процесі музичного виконавства, що уможливило екстраполяцію наведених теоретичних міркувань у сферу інструментально-виконавської підготовки студентів мистецьких спеціальностей. Підтверджено правомірність практичного впровадження у зміст інструментально-виконавської підготовки студентів мистецьких спеціальностей герменевтичної методики на прикладі засвоєння студентами сучасних композиційних технік творів нової академічної музики та їхньої кореляції з темброво-виражальними можливостями сучасного саксофонного виконавства.

ДИГІТАЛІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Оксана Коваленко — 2024-10-08

Стаття присвячена формуванню іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців у вищому навчальному закладі. Автором детально висвітлено основний цифровий інструментарій, який використовується для формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців на заняттях з іноземної мови. Описано можливості дигіталізації навчального процесу задля його ефективності.

ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ СИНТАКСИСУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Олександра Пальчикова — 2024-10-08

Статтю присвячено проблемі визначення лінгвістичних засад навчання синтаксису майбутніх учителів англійської мови. Констатовано, що вихідні положення лінгвістики становлять підґрунтя для розроблення методик навчання певного розділу граматики, зокрема синтаксису. Встановлено залежність між компетентним володінням англійською мовою та послуговуванням лінгвістичним матеріалом у межах синтаксичного мовного рівня. З’ясовано показник результативного використання англомовного матеріалу – здатність об’єднувати фонеми, лексеми, морфеми, синтаксеми у межах синтаксичного мовного рівня та розуміти способи їх зв’язку для коректного формування фраз і надфразних єдностей, тексту і надтекстових компонентів. Актуалізовано необхідність навчання синтаксису англійської мови в межах університетського курсу, що передбачає вільне оперування лінгвістичними одиницями під час спонтанного мовлення, коректне оформлення висловлень протягом усної / письмової комунікації, уникнення шаблонного мислення в процесі створення текстових фрагментів у різних типах дискурсу. Проаналізовано та узагальнено дефініції терміна «синтаксис», запропоновані в розвідках зарубіжних і вітчизняних науковців – розділ науки про мову, що аналізує систему синтаксичних одиниць і правил їх утворення; розділ граматики, що акцентує на структурі синтаксичних одиниць та синтаксичних зв’язках. Виокремлено синтаксичні одиниці, що потребують розгляду під час навчання синтаксису англійської мови: слово, фраза, конструкція, клоз, речення, текст.

УПРАВЛІННЯ ГРУПОВОЮ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЮ РОБОТОЮ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗВО

Олександр Черненко — 2024-10-08

Стаття присвячена актуальній проблемі ефективного управління груповою науково-дослідницькою роботою студентів у педагогічних закладах вищої освіти в умовах військового стану. Автор у загальних рисах характеризує сучасний стан наукової діяльності студентів, визначає її роль у підготовці майбутніх педагогів та окреслює основні виклики вищої школи.

Метою статті є визначення функції та обґрунтувати науково-теоретичні засади управління груповою науково-дослідницькою роботою студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Дано визначення науково-дослідницькій діяльності майбутніх педагогів та наведено класифікацію її форм у ЗВО. Обґрунтовано, що науково-дослідницька робота студентів спрямована на вивчення явищ, процесів, систем педагогічної практики, а також на цій основі подальшу розробку та впровадження інновацій в освітній процес. У статті обґрунтовуються теоретичні засади та розкриваються основні функції управління груповими дослідженнями, серед яких: прийняття рішень, планування, організація, мотивація, контроль, координація та інформаційне забезпечення. Особлива увага приділяється ролі викладача-керівника у створенні сприятливого середовища для наукової творчості, формуванні дослідницьких груп та розвитку критичного мислення студентів. Наводяться переваги науково-дослідницької діяльності майбутніх викладачів у ЗВО. Автор підкреслює важливість інтеграції навчального процесу з науковою діяльністю для підвищення якості вищої педагогічної освіти та формування нового покоління педагогів-дослідників. Встановлено, що важливими аспектами управління науковою роботою є створення інноваційного середовища для колективної творчості, вибір актуальних тем досліджень, формування дослідницьких груп, розвиток у майбутніх педагогів навичок критичного аналізу, керівництва проєктами та презентації результатів. Науково-дослідницька робота студентів повинна забезпечувати інтеграцію навчального процесу з науковою діяльністю, що є ключовим фактором підвищення якості вищої педагогічної освіти у ЗВО.У висновках окреслюються перспективи подальших досліджень та надаються рекомендації щодо вдосконалення управління науковою роботою студентів у педагогічних ЗВО.

ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ

Олексій Ступак — 2024-10-08

У статті проаналізовано проблему формування цифрової компетентності майбутніх дизайнерів від теорії до практичного впровадження Констатовано, що цифрова компетентність є критично важливою в сучасному світі, оскільки цифрові технології стають невід’ємною частиною майже всіх аспектів нашого життя, включаючи освіту, професійну діяльність, спілкування та розваги. Здійснено огляд європейської рамки цифрової компетентності для громадян (DigComp), що є одним з основних документів, який визначає та служить орієнтиром для розвитку цифрових навичок у громадян ЄС, а також є показником оцінювання для закладів освіти, урядів й організацій. ). Це один із найсучасніших європейських стратегічних документів, розроблених європейською спільнотою країн, які створюють освітні стандарти. Зазначено, що рамку цифрової компетентності розроблено і в України як інструмент, щоб покращити рівень цифрових компетентностей українців, допомогти у створенні державної політики та плануванні освітніх ініціатив, спрямованих на підвищення рівня цифрової грамотності та практичного використання засобів і сервісів IT-технологій конкретними цільовими групами населення. Крім того схвалено Концепцію розвитку цифрових компетентностей та затверджено план заходів з її реалізації, де цифрова компетентність є динамічною комбінацією знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, інших особистих якостей у сфері інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій, яка визначає здатність успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність із використанням цифрових технологій.

Проаналізовано, що цифрова компетентність майбутнього дизайнера охоплює низку навичок і знань, необхідних для успішної роботи в цифровому середовищі: знання роботи з графічними програмами, такими як Adobe Photoshop, Illustrator, або Sketch, для створення і редагування графічних елементів; уміння створювати анімацію, відеоролики, використовувати програми для роботи з мультимедіа контентом; здатність створювати інтерфейси користувача для вебсайтів і додатків, ураховуючи UX (взаємодія користувача) і UI (інтерфейс користувача); навички роботи з різними цифровими інструментами, такими, як розробка вебсайтів, системи управління контентом (CMS), розробка мобільних додатків тощо; вміння ефективно комунікувати з через цифрові канали, такі, як електронна пошта, чати, відеоконференції; здатність генерувати ідеї, розробляти концепції і аналізувати ефективність дизайну з використанням аналітики і метрик. Висвітлено можливості використання цифрових технології (2D та 3D анімація, VR і AR технології), які вносять зміни в усі напрями діяльності дизайнерів.

Узагальнено, що сучасні технології та методики навчання забезпечують підготовку висококваліфікованих фахівців, здатних працювати в умовах швидко змінюваного цифрового світу. Обов’язковим є розробка методик для постійного моніторингу та оцінки ефективності освітніх програм з формування цифрової компетентності, що дасть змогу вносити необхідні корективи для покращення якості освіти та розширення можливостей.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОБОРУ ЗМІСТУ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Артем Кияновський — 2024-10-08

Статтю присвячено одному з ключових аспектів освіти – його змісту – добору знань, фактів тощо відповідно до завдання формування особистості, готової до життя у ХХІ ст.

Закон України «Про освіту» говорить, що школа повинна сприяти навчанню й вихованню на найвищому рівні. Освіта й виховання багато в чому визначають, якою буде людина. У комунальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Школі гуманітарної праці» Херсонської обласної ради, виходячи з норми зазначеного Закону, із сучасних філософських, соціальних, психологічних, нейрофізіологічних досліджень, ми намагаємося створити таку педагогічну систему, яка б сприяла освіті й вихованню молодого покоління відповідно до актуальних умов і прогнозованих обставин майбутнього.

У роботі ми обґрунтували наші вимоги до особи випускника. Зокрема, випускник нашого закладу освіти повинен знати основи наук і мистецтв, основи релігії, філософії, уміти спілкуватися, працювати з інформацією, вести здоровий спосіб життя, бути патріотом, моральною та щасливою людиною.

Апробований протягом 30 років досвід нашої авторської школи доводить необхідність широкого гуманітарного складника в освітньому плані. Розроблені педагогами закладу освіти навчальні дисципліни сприяють органічному включенню дитини в культурне й наукове життя, допомагають відчути увагу держави, учителів, суспільства, що, у свою чергу, зумовить продовження гуманістичних традицій.

У пропонованій статті розкрито освітнє значення таких курсів, як «Класична греко-римська міфологія», «Історія релігії», «Театр», «Медіаграмотність», «Шахи», «Хореографія» та ін. Зазначимо, що певне збільшення годин (наприклад, із 1-го класу ми вводимо поглиблене вивчення англійської мови та інформатики, додаємо 1 годину на вивчення математики) іде в розріз із деякими ініціативами НУШ, спрямованими, навпаки, на зменшення годин у початкових класах на вивчення мистецтва, скасування годин для вивчення навколишнього світу та ін.

ІННОВАЦІЙНИЙ ДОСВІД РОБОТИ ШКІЛЬНОГО РАДІО В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Анна Кириленко — 2024-10-08

Статтю присвячено опису роботи шкільного радіо як платформи для навчання здобувачів освіти працювати з інформацією, особливостей опанування медіаграмотності в умовах дистанційного навчання. Шкільна освіта має постійно шукати нові засоби реалізації педагогічних ідей відповідно до інтересів учнів сучасного покоління. Новаторству форм і засобів роботи з дітьми в «Школі гуманітарної праці» приділяють значну увагу. Створення Міжнародного шкільного інтернет-радіо «1000 друзів» дало змогу розширити площину інтегрованого курсу «Основи інформаційної культури» та вирішити низку педагогічних завдань.