Український Педагогічний журнал

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК ІНТЕГРАЦІЙНА ПЕРСПЕКТИВА УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ

Олена Локшина — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу ініціативи ЄС з побудови більш стійких та інклюзивних систем освіти і навчання в державах-членах у форматі «Європейський освітній простір».
Констатовано актуальність дослідження в умовах отримання Україною у 2022 році статусу кандидата на членство в ЄС та початку гармонізації національної правової системи з «acquis communautaire», включно з галуззю науки та освіти. Наукові розвідки з проблеми Європейського освітнього простору покликані сприяти підтримці реалізації стратегічних цілей України
з європейської інтеграції національної освіти. Для досягнення мети застосовано метод аналізу
ключових документів ЄС, які регулюють правове поле та визначають напрями розвитку Європейського освітнього простору. Було вивчено законодавчі і стратегічні документи України, що регулюють процес європейської інтеграції національної освіти. Аналіз монографічних досліджень уможливив осмислення характеру наукового дискурсу зазначеної проблеми. Охарактеризовано еволюцію Європейського освітнього простору від переліку принципів щодо усунення
перешкод для мобільності до цілісного концепту, який охоплює цілі політики європейського
співробітництва у галузі освіти і навчання з конкретними часовими рамками, систему управління цією співпрацею та систему моніторингу досягнення визначених цілей і показників, що є компасом для подальших політичних реформ. Констатовано важливість синергії Європейського освітнього простору, яка реалізується при вертикальній та горизонтальній взаємодіях (між ЄС та національними освітніми екосистемами держав-членів); з іншими просторами (Європейський дослідницький простір та Європейський простір вищої освіти), рамками (Європейська довідкова рамка ключових компетентностей для навчання впродовж життя; Європейська рамка кваліфікацій), ініціативами (Європейський порядок денний з навичок; План дій з цифрової освіти на 2021–2027). Зроблено висновок, що сьогодні Європейський освітній простір уособлює освіту майбутнього, він покликаний працювати як на загальноєвропейському, так і індивідуальному рівнях, в усіх контекстах освіти впродовж життя (life-wide & lifelong education). Перспектива членства України у ЄС зобов’язує інтенсифікувати синхронізацію пріоритетів розвитку національної освіти з пріоритетами ЄС.

РЕЗУЛЬТАТИ PISA‑2022 В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Микола Головко, Світлана Науменко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано та узагальнено результати міжнародного порівняльного дослідження PISA-2022 в Україні в контексті
актуальних проблем загальної середньої освіти та шляхів їх розв’язання.

Акцентовано увагу на проблемі зниження рівнів сформованості читацької, математичної та природничо-наукової грамотностей здобувачів загальної середньої освіти як загальноєвропейської та світової тенденції накопичення освітніх втрат, яка зумовлена викликами пандемії COVID-19, внаслідок чого змінилася традиційна форма організації освітнього процесу і заклади загальної середньої освіти перейшли на тривале дистанційне навчання. Відзначено посилення тенденції накопичення освітніх втрат в Україні під впливом таких об’єктивних чинників, зумовлених війною, як ускладнення доступу здобувачів загальної середньої освіти до якісних освітніх послуг через безпекову ситуацію та тривалі перерви в навчанні, руйнування освітньої інфраструктури, вимушене переміщення учасників освітнього процесу, порушення комунікацій між ними, тривожність та складний психоемоційний стан.

Зроблено висновок щодо необхідності реалізації системи заходів, спрямованих на формування та розвиток в українських учнів функціональних умінь та навичок як складників читацької, математичної та природничо-наукової грамотностей, які міститимуть: системний моніторинг сформованості у здобувачів загальної середньої освіти на всіх її рівнях ключових компетентностей; розроблення інструментарію для локальної та загальнодержавної діагностики освітніх втрат учнів; розроблення та реалізація широкого спектру програм надолуження та компенсації освітніх втрат з урахуванням результатів PISA-2022 щодо значних розривів в успішності учнів з читання, математики та природничих предметів, зумовлених гендерними особливостями, статусом закладу освіти та його розташуванням, вимушеними тривалими пропусками занять через безпекову ситуацію тощо; посилення навчально-методичного забезпечення для здобувачів початкової, базової та профільної освіти системами вправ і завдань прикладного характеру, спрямованих на застосування здобутих знань для вирішення практичних ситуацій, розроблення та реалізації методики навчання учнів роботи із контекстними завданнями; удосконалення інструментарію та дидактичного забезпечення дистанційного навчання; розроблення сучасних цифрових освітніх ресурсів нового покоління, що реалізують особистісно орієнтований підхід у подоланні освітніх втрат та розвитку ключових компетентностей, важливих для життя в сучасному світі.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИРЕКТОРА СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ ЯК МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ: ЗАРУБІЖНІ ПІДХОДИ

Тетяна Лукіна — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено порівняльному аналізу концептуальних підходів, змісту та структури зарубіжних і вітчизняного стандартів професійної діяльності керівника закладу середньої освіти. Обґрунтовано тезу про те, що професійний стандарт керівника школи виступає своєрідним засобом гарантування проголошеної якості освіти та важливим інструментом механізму управління якістю освіти. З’ясовано, що ключовими моментами, на яких ґрунтується розмаїття означених стандартів та особливості їх використання є: мета і сфера застосування, зміст і статус стандарту. Акцентовано увагу на тому, що професійні стандарти керівника мають різний статус та можуть бути використані з різною метою, зокрема для вирішення адміністративних завдань (окреслення посадових функцій, формування відповідних посадових інструкцій та змісту трудової угоди); визначення кола професійних компетенцій при формуванні цільових освітніх програм підготовки майбутніх менеджерів; проведення професійного відбору; оцінюванні результатів професійної діяльності; атестації, ліцензуванні та сертифікації директорів шкіл. Доведено, що основоположним принципом, що лежіть в основі сучасних зарубіжних підходів до розробки змістових ліній стандартів ефективності директора школи, є лідерство. Виявлено та схарактеризовано схожі та відмінні риси вітчизняного та зарубіжних підходів до побудови професійних стандартів керівника середньої школи.

ДИДАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОФІЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ДОСВІДУ КРАЇН ЄВРОПИ

Світлана Алєксєєва — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано дидактичний потенціал профільної середньої освіти України у контексті досвіду країн Європи. Здійснено огляд профільної середньої освіти більшості країн Європейського Союзу. Констатовано, що навчання у старшій школі у країнах світу може будуватися за двома моделями: гнучкою, елективною або жорсткою, селективною. Визначено, що в останні роки тенденцією світової середньої освіти є інтеграція загальної та професійної освіти. Профільне навчання давно є поширеною практикою у більшості європейських країн. Усі розвинені країни сходяться на тому, що впровадження профільної школи дає можливість старшокласникам зорієнтуватися з вибором свого майбутнього профілю і готує до подальшої роботи або навчання. Кожна країна має свої особливості організації навчання в старшій школі, але домінантою є можливість учнів самостійно обирати профіль навчання та предмети для вивчення. Висвітлено можливості компетентністно-кваліфікаційного підходу до побудови профільного навчання у більшості європейських країн. Окреслено дидактичний потенціал профільної середньої освіти України. Узагальнено, що основою для формування освітніх профілів є відповідні освітні галузі. Освітні програми профільної середньої освіти за академічним чи професійним спрямуваннями містять обов'язкові освітні компоненти, модельні навчальні програми/навчальні програми з яких повністю охоплюють основні результати навчання (орієнтири для оцінювання). Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначаються на основі компетентнісного підходу. Освітні профілі формуються закладами освіти шляхом вибору, що здійснюється здобувачами на основі аналізу власних потреб, готовності, уподобань та зацікавлень за сприяння педагогічної спільноти, що формує відповідні пропозиції змісту, підходів та методів організації освітнього процесу, зумовлені її баченням та спроможністю, очікуваннями батьків та громад, запитами засновників та суспільних пріоритетів. Упровадження профільної освіти у старших класах наближає українських школярів до світових стандартів освіти, дає поштовх до формування успішної стратегії життя, самовизначення.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ТЕХНОЛОГІЗАЦІЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Світлана Кравченко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу технологізації освіти як базового концепту розвитку цифрового освітнього простору в Україні в контексті інтеграційних процесів. Для досягнення мети застосовано метод аналізу поняттєвого кола дослідження, зокрема з’ясовано сутність поняття «технологізація освіти», досліджено базові аспекти сучасного етапу технологізації в середній освіті України. Також було вивчено законодавчі й стратегічні документи, що регулюють процес цифрової трансформації освіти в Україні. Зроблено висновок, що для сучасного українського суспільства надзвичайно важливим завданням є вироблення стратегічних орієнтирів розвитку й ефективних практик упровадження освітніх інновацій, забезпечення технологізації освіти на державному рівні, що сприятиме прискоренню приведення української освітньої системи у відповідність до європейських стандартів. Особливо це набуває актуалітету в умовах інтеграційних процесів у світовій, європейській і національній системах середньої освіти.

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ПІДТРИМКИ СТУДЕНТІВ У ЦЕНТРАХ АКАДЕМІЧНОГО УСПІХУ В УНІВЕРСИТЕТАХ США

Світлана Цимбалюк — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті представлено результати дослідження результативності застосування технологій підтримки здобувачів вищої освіти, а саме: тьюторства, додаткового навчання, академічного коучингу та менторства. Ці технології використовують Центри академічного успіху в університетах США з метою покращення навчальних досягнень, скорочення відсіву студентів, допомоги у виборі курсу та орієнтуванні з питань, що стосуються навчання. Результати дослідження показують, що тьюторство та додаткове навчання є високоефективними технологіями, що сприяють міцному засвоєнню матеріалів дисциплін. Технологія тьюторства використовується у формі тьюторства ровесників, тобто викладачами курсу є студенти старших курсів. Такий вид співпраці приносить користь як і студентам так і викладачам-старшокурсникам. Виявлено, що додаткове навчання використовується для курсів, що традиційно вважаються складними для вивчення (органічна хімія, генетика, біологія, фізика). Встановлено, що після проходження курсу додаткового навчання здобувачі вищої освіти, які регулярно відвідували заняття, покращили свої знання на рівень вище, тобто перейшли з середнього до високого або з низького до середнього рівня. Академічний коучинг є новою технологією підтримки студентів, незважаючи на це, ця технологія користується широкою популярністю у Центрах. Академічний коучинг спрямований на розкриття потенціалу та набуття навичок, які необхідні для успішного завершення курсу навчання. Результатом роботи з академічним коучем є збільшення відсотку утримання здобувачів освіти. Статистичні дані щодо ефективності менторства у вищій освіті відсутні, але є ряд досліджень, які доводять цінність цієї технології для соціальної адаптації та інтегрування в студентську спільноту. Менторство слугує інструментом навчання та розвитку, що включає обмін досвідом між ментором та менті. Ця технологія сприяє подоланню труднощів, які виникають під час навчання.

Проведене дослідження наголошує на ефективності застосування технологій підтримки здобувачів вищої освіти, таких як: тьюторство, додаткове навчання, академічний коучинг та менторство та підтверджує необхідність подальшого вивчення цих технологій з метою імплементації в українські заклади вищої освіти.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олександр Черненко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена порівняльному аналізу основних моделей систем управління якістю вищої освіти. Автор обґрунтовує актуальність дослідження проблеми забезпечення належної якості освітніх послуг в університетах, особливо в умовах воєнного стану в Україні та необхідності гармонізації зі стандартами Європейського освітнього простору.

Метою статті є проведення порівняльного аналізу основних моделей систем управління якістю вищої освіти та розробити пропозиції щодо покращення організації навчального процесу у ЗВО.

У вступній частині розглядається поняття якості освіти як результату і процесу, визначаються принципи функціонування системи управління якістю у закладах вищої освіти. Наголошується на важливості участі викладацького складу, про що слід розглядати якість освіти як процес і результат. Наведена нормативно-правова база регулювання якості вищої освіти. Основна частина присвячена детальній характеристиці найпоширеніших моделей систем управління якістю: TQM, ISO 9001, EFQM, IQMS та моделі американської асоціації AACRА. Для кожної моделі висвітлюються її концептуальні засади, переваги та недоліки застосування у ЗВО. Представлено авторську порівняльну таблицю цих моделей, де наведено їхні сильні та слабкі сторони. Зазначається, що вибір оптимальної моделі залежить від низки чинників конкретного університету. Наведено авторську дефініцію наукового терміну «модель системи управління якістю освіти у закладі вищої освіти» ‒ це цілісна концептуальна структура, що ґрунтується на комплексному підході до планування, впровадження, моніторингу та постійному вдосконаленні організаційно-управлінських процесів забезпечення якості надання освітніх послуг у ЗВО відповідно до державних стандартів. У висновках узагальнюються ключові елементи ефективної інтегрованої системи управління якістю вищої освіти. Надано авторські пропозиції щодо покращення організації якості освітнього процесу у ЗВО.

Наголошується на необхідності стратегічного планування, студентоцентризму, залученні персоналу, процесному підході, орієнтації на постійне вдосконалення, партнерстві із стейкхолдерами. Реалізація такої системи сприятиме формуванню культури якості, підвищенню конкурентоспроможності та іміджу українських ЗВО на національному та міжнародному рівнях.

КРЕАТИВНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ТА ІНТЕГРАЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ЯКОСТІ УПРАВЛІНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В ОСВІТНІЙ СФЕРІ

Ірина Саух, Петро Саух, Анна Солодовник — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті автори відзначають, що в сучасних умовах важливою постає проблема актуалізації ролі креативності як ключової компетентності та інтегрального результату якості управлінського процесу в освітній сфері. Констатується, що актуальність дослідження проблеми креативності як сутнісної характеристики управлінської діяльності в освітній сфері набуває особливої ваги з огляду на те, що саме через освіту формується міцне громадянське суспільство та реалізуються нові моделі державного управління у політиці, економіці й соціальній сфері. Запропоновано розгляд феномену креативності управлінської діяльності як такий, що об’єктивно обумовлений зміною освітньої парадигми в дискурсі нових викликів цивілізаційного розвитку, перетворення інтелекту й духовного продукту суспільної діяльності на реальну продуктивну силу. Авторами надано визначення креативної управлінської компетентності керівника освітньої установи. Представлено розроблену авторами концептуальну модель освіти і з огляду на її зміст обґрунтовано з методологічної точки зору об’єктивну необхідність креативної управлінської діяльності закладу освіти в теперішній час. Стверджується, що проблему застосування та повноцінного використання концепції креативної управлінської діяльності керівника закладу освіти ніяким чином не слід розглядати в якості «новомодної теорії», навпаки, доведено, що креативність наразі постає безальтернативною основою впровадження нової економічної моделі функціонування системи освіти в цілому й її управлінського складника зокрема.

ОСВІТНІ РЕФОРМИ У ДЗЕРКАЛІ ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ

Юрій Жук, Світлана Науменко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто проблему аналізу ефективності управлінських, методичних та економічних втручань у систему освіти, які спрямовані на покращення академічних результатів учнів на популяційному рівні, як одного з важливих завдань педагогічної науки. У дослідженні автори виходили з того, що зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), яке можна розглядати як об’єктивний показник рівня академічної успішності випускників закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО), дає можливість охарактеризувати стан системи освіти в Україні на момент сесії ЗНО.

На основі аналізу офіційних звітів зовнішнього незалежного оцінювання, які опубліковані у відкритому доступі, зроблено спробу з’ясувати вплив загальної результативності заходів, реалізованих у системі освіти України, на рівень навчальних досягнень випускників ЗЗСО за період 2009–2021 рр. Для аналізу обрано навчальні предмети, іспити з яких випускники складали на всіх сесіях ЗНО у цей проміжок часу, і результати оцінювання з яких містяться в офіційних звітах Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Низку сесій ЗНО розглянуто як ряд рандомізованих неконтрольованих квазіекспериментів національного масштабу, які спрямовані на вимірювання певного параметра – рівня академічної успішності випускників ЗЗСО. Результатом зазначеного квазіексперименту є дані, що отримані в результаті проведення певної кількості сесій ЗНО. Методами математичної статистики на основі отриманих даних проведено аналіз результативності впливу заходів, які здійснювалися в системі освіти (освітніх втручань) упродовж тривалого часу, на рівень академічної успішності випускників ЗЗСО.

У статті зроблено висновок, що у визначений період в цілому підвищилася успішність виконання випускниками ЗЗСО як окремих предметних тестів, так і середня успішність за результатами ЗНО. Висунуто гіпотезу, що одним з основних чинників такого підвищення стала позитивна поведінкова реакція соціуму на впровадження ЗНО, яке є складовою множини освітніх реформ в Україні.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ірина Удовиченко, Вікторія Удовиченко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

В умовах воєнного стану актуалізуються питання рівного доступу до якісної освіти. Воєнний стан, рівень матеріально-технічного забезпечення, віддаленість здобувачів освіти, автономія закладів освіти, − усе це зумовлює пошук засобів навчання, які б були доступні у використанні, цікаві, сучасні, зрозумілі. У такий спосіб, актуалізується питання використання імерсивних технологій у процесі організації освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти.

У статті проаналізовано можливості використання імерсивних технологій в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти в умовах воєнного стану.

Здійснено огляд пріоритетних напрямів, різновидів, результатів щодо використання імерсивних технологій у процесі формування інформаційно-цифрової компетентності здобувачів освіти. Деталізовано критерії вибору цифрових інструментів для організації освітнього процесу в умовах воєнного стану. Проаналізовано поділ цифрових ресурсів на класи, цілісність типології цифрових ресурсів та можливість їх використання у процесі дидактико-педагогічного моделювання конструктору уроку, навчального заняття.

Висвітлено особливості використання нейромереж, імерсивних технологій у процесі реалізації прагматичної складової освітнього процесу, зокрема, під час виконання практичних, лабораторних робіт, просторового моделювання з використанням реальної (RR), віртуальної (VR), доповненої (AR), змішаної (MR), розширеної (XR) реальності та 360° відео-контенту.

Конкретизовано специфіку використання віртуальної лабораторії Labster, інтерактивні симуляції Phet, програми візуалізації Garden Planner, онлайн ресурсу Chrome Music Lab в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Узагальнено рекомендації використання нейромереж в освітньому процесі в умовах воєнного стану, де наголошено на можливостях використання імерсивних технологій з метою інтенсифікації процесу навчання та рівного доступу до якісної освіти.

ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ГЕОПРОСТОРОВОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ У НАВЧАННІ ІСТОРІЇ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Олена Пометун, Нестор Гупан — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Навчання історії не може бути продуктивним без формування в учнів геопросторового мислення, яке передбачає орієнтацію у просторі, в якому відбувались події минулого. Метою публікації є визначення поняття «геопросторове мислення учнів» як обов’язкового результату навчання громадянській та історичній освітній галузі, а також шляхів його формування у учнів 5‒6 класів з використанням потенціалу підручника. У статті зазначається, що сучасне суспільство демонструє зростаючий інтерес до навичок отримання та використання геопросторових даних, що відображається в Державному стандарті базової середньої освіти 2020 року. Водночас, автори констатують теоретичний дисонанс, оскільки поняття «геопросторове мислення» не визначено в методичній науці, що призводить до обмеженого розуміння цього завдання вчителями-практиками.

У статті пропонується визначення геопросторового мислення як комплексу знань і навичок використання просторових концепцій, карт та графіків для аналізу й осмислення подій, явищ і процесів минулого, а також здатності учнів використовувати їх для аналізу та розв’язання проблем сьогодення. Авторами підкреслюється необхідність розроблення відповідної методики формування цієї характеристики мислення учнів, яка потребує певного зламу стереотипів і стандартних підходів учителів до використання історичної та контурної карт на уроках історії. Метою має стати усвідомлення учнями поняття «історичний простір» і його відмінностей від простору географічного, осмислення причинно-наслідкових зв’язків між характеристиками історичного простору та особливостями розвитку локальної людської спільноти й цілої цивілізації, глибокої обумовленості економічних, політичних і навіть культурних явищ розташуванням у просторі з усіма його ресурсними можливостями та обмеженнями.

Зроблено висновок про потребу в спеціальних засобах навчання, зокрема підручниках з історії, методичний апарат і дизайн яких орієнтовані на розвиток геопросторового мислення, зокрема зі спеціальним набором картографічних матеріалів і системою пізнавальних завдань до них. Також наголошується на необхідності подальших теоретичних досліджень та впровадження у педагогічну практику технологій GIS і можливостей інтернет-карт із супутниковим зображенням.

ВЗАЄМОДІЯ ПРОЦЕСІВ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА ГЛОКАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Тамара Пушкарьова, Марія Коваль-Мазюта — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Реформування національної системи освіти завбачує у своїй кардинальній перспективі удосконалення змісту й форми освіти та трансформацію структури управління й фінансування освітніх закладів усіх видів і напрямів. Без утілення означених системних перетворень значно складнішає процес навчання та виховання нового покоління українців і українок, які мають гідно представляти свою країну в товаристві міжнародної спільноти.

Сучасні процеси реформування національної системи освіти є одноразово пов’язаними із двома різнорівневими механізмами: 1) організаційно-правовим і методологічним обґрунтуванням розподілення повноважень між центральними освітніми інституціями та регіональними органами самоврядування і 2) реально здійснюваною навчальною діяльністю в закладах освіти територіальних громад на базі національно-освітніх рамок, стандартів та навчальних програм. За таким новочасно-парадигмальні модифікації змісту й структури національної системи освіти необхідно розглядати у двох площинах: на макрорівні глобальних змін в організаційно-управлінській розбудові освітнього функціоналу та на мікрорівні локальних перетворень в освітніх формуваннях територіальних громад. У такий спосіб можна казати про взаємозв’язок й взаємопроникнення явищ глобального та локального, загального й окремого, державного і місцевого.

Отже, реформування національної системи освіти виявляється не лишень украй необхідним, а й вельми неординарним процесом, який потребує чималих знань, навичок і ресурсів. Натомість у кінцевому підсумку суспільство отримає громадян нового покоління: освічених, компетентних та патріотичних, що буде сприяти їх піднесенню на фоні становлення української нації.

ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Тетяна Ремех, Єлизавета Мельничук — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлено проблему становища учнів з інвалідністю в закладах загальної середньої освіти. Сформульовано основні ознаки толерантності й інклюзії. Наголошено, що толерантність і прийняття є протилежними булінгу та приниженню. Виокремлено основні ознаки толерантності як соціального явища (взаємоповага, відкритість до нових ідей, здатність до спільних активностей, спроможність до самокритики). Зауважено на методах популяризації інклюзії в Україні, важливості підвищення толерантності серед учнівства. Охарактеризовано причини зростання рівня толерантності, зокрема в Україні. З’ясовано, що рівень інклюзії в Україні нижчий від рівня європейських держав. Розглянуто ставлення в суспільстві до дітей з фізичними й інтелектуальними порушеннями. Окреслено конкретні заходи щодо впровадження толерантного ставлення до дітей з інвалідністю у вітчизняних закладах загальної середньої освіти України (відкриття інклюзивних класів, створення безпечного простору, підготовка педагогічних працівників, друк підручників). За результатами опитування здобувачів освіти та інтерв’ю фахівців в означеній галузі встановлено основні проблеми щодо інвалідності учнів в українських закладах освіти. Наголошено, що ефективна комунікація та взаємодія з дітьми з інвалідністю потребують уважного, базованого на відкритості й повазі до їхньої унікальності підходу. Підтверджено, що вищий рівень інклюзії дитини з інвалідністю створює більш комфортні й безпечні умови для співіснування учнів та спільного освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти. Окремі положення статті проілюстровано рисунками. За результатами проведеного дослідження створено буклет, який поширено в соціальних мережах.

ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ АГРАРНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Любов Морозова — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У наш час нові завдання, поставлені Законом України «Про вищу освіту» перед вищою школою, вимагають пошуку шляхів вдосконалення навчального процесу у вищій школі. Перехід до реалізації нової парадигми вищої освіти означає оновлення всіх її сторін: змісту, форм організації, методів і засобів навчання, а найважливіше – підготовки конкурентноспроможних працівників. Нині навчальний процес у вищих навчальних закладах України став більш складним за своїми завданнями, інтенсивнішим за його змістом. Він вимагає глибокого педагогічного переосмислення закономірностей навчально-професійної діяльності, принципів і методів навчання та виховання, формування особистості майбутнього фахівця. Це зумовлено значними змінами в системі вищої освіти України: вдосконалилась її організаційна структура, з’явились нові типи навчальних закладів, упроваджена система ступеневої підготовки фахівців тощо, що викликано підвищенням вимог до підготовки спеціалістів. Підготовка висококваліфікованих фахівців, здатних творчо вирішувати складні проблеми сьогодення, розглядається як один з вирішальних важелів подолання економічної кризи в Україні та виходу господарського комплексу на рівень високо розвинутих країн світу. Це повною мірою стосується вищої аграрної освіти, яка органічно пов’язана з суспільним виробництвом, забезпечує відтворення виробничого потенціалу держави та є важливим чинником підвищення продуктивності праці й забезпечення випуску якісної, конкурентоспроможної продукції. Виникає необхідність зростання рівня професійної підготовки майбутніх фахівців в процесі їх ступеневої підготовки. У цьому зв’язку в статті розглянуто підготовку майбутнього фахівця з вищою аграрною освітою в ракурсі досягнень педагогічної науки.

Демократичні процеси у державі вимагають розв’язання нових суспільних вимог до вищої освіти, як основи соціокультурного становлення особистості.

ОСВІТНЄ КРАЄЗНАВСТВО В УКРАЇНІ: ОНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД І ВИКЛИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Наталія Дічек — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Актуальність звернення до теоретичних основ освітньої та історико-освітньої краєзнавчої роботи вмотивовано її розглядом у сучасних обставинах життя в Україні як знаряддя протидії викликам інформаційної війни, засобу формування у шкільної і студентської молоді патріотизму і національної самоідентифікації в умовах збройної агресії і воєнного стану. Аргументовано, що для підвищення ефективності краєзнавчої роботи варто переглянути її першооснови з урахуванням сучасних підходів до розвитку регіоналістики, локалістики, здійснюваних у зарубіжній та українській соціогуманітаристиці.

У статті представлено авторську рефлексію співвіднесення понять історична регіоналістика, історичне краєзнавство, освітнє краєзнавство, освітньо-історичне краєзнавство задля окреслення об’єктно-предметних полів, означуваних ними. Викладено авторський підхід до дефініювання об’єктно-предметної сфери царини освітнього та історико-освітнього краєзнавства, аргументований доцільністю її перегляду на засадах методології історичної науки, історичної регіоналістики як міждисциплінарного напряму досліджень та з урахуванням репрезентованих у статті зарубіжних трендів і підходів до тлумачення локальної та регіональної історії, що є орієнтирами для переосмислення методології історико-освітнього краєзнавства. Аргументовано нагальну потребу розширювати використання краєзнавчої діяльності, пов’язаної насамперед з новітньою історією України, для формування в цільової аудиторії національної ідентичності як визначального національного інтересу.

ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІА У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Наталія Богданець-Білоскаленко, Олена Фідкевич — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено проблемі застосування мультимедійних засобів у процесі формування комунікативної компетентності учнів ІІІ-ІV класів. Аналіз науково-педагогічної літератури та спостереження за роботою вчителів початкових класів щодо визначення місця і ролі мультимедійних засобів у процесі навчання української мови засвідчили актуальність і перспективність проблеми.

У статті проаналізовано поняття «комунікативна компетентність», «мультимедійні засоби» в контексті сучасного освітнього процесу в Україні. Розглянуто психолого-психолінгвістичні та педагогічні аспекти проблеми формування комунікативної компетентності молодших школярів, визначено теоретико-методичні основи використання мультимедійних засобів на уроках української мови у зазначених класах, визначено їх функціональні можливості в системі форм, методів та схарактеризовано прийоми роботи з формування комунікативної компетентності учнів.

Методика формування комунікативної компетентності студентів базується на системі підготовчих мовних, умовно-комунікативних, комунікативних вправ із мультимедійним супроводом із використанням апаратних (комп’ютер, проєктор, смарт-дошка) та програмних (мультимедійних презентацій, мультимедійних видань) засобів.пропонується.

Подано результати дослідження процесу формування комунікативної компетентності учнів ІІІ-ІV класів із застосуванням мультимедійних засобів на основі аналізу навчальних досягнень учнів (високі, достатні, середні, початкові).

У статті наведено експериментальні дані, які підтверджують доцільність використання мультимедійних засобів у процесі формування комунікативної компетентності учнів початкової школи, їх роль у підвищенні ефективності цього процесу.

ЗАПИТАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ УСВІДОМЛЕНОГО ЧИТАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ДИДАКТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Ярослава Кодлюк, Галинa Одинцова — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасності – використанню запитань до тексту як важливого засобу формування усвідомленого читання молодших школярів. З цією метою розкрито сутність усвідомленого читання, наведено його авторське трактування; закцентовано увагу на значущості цього феномена в умовах інформаційного суспільства; розкрито роль текстів у процесі формування в молодших школярів усвідомленого читання. Обґрунтовано, що важливим засобом формування читання з розумінням є завдання / запитання; розкрито функції запитань, наведено види найбільш уживаних; проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід організації моніторингових досліджень читацької компетентності / грамотності учнів (розкрито підходи експертів Українського центру оцінювання якості освіти щодо розроблення діагностичних завдань для дослідження зазначеної якості; проаналізовано матеріали, підготовлені співробітниками відділу початкової освіти імені О. Я. Савченко Інституту педагогіки НАПН України, які стосуються діагностики та механізмів подолання освітніх втрат молодших школярів з різних навчальних предметів, зокрема з читання; описано «секрети» складання діагностичних завдань у форматі PISA та наведено види таких завдань). Розкрито види запитань, які пропонує найавторитетніше міжнародне дослідження PIRLS, що перевіряє рівень сформованості усвідомленого читання у 10-річних дітей. Ці запитання побудовані з урахуванням зростаючої складності й передбачають 12 рівнів глибини аналізу тексту, зокрема: на знаходження у тексті слів та фраз; на відтворення сюжетної лінії; запитання, ілюстрація при яких є хибною підказкою; запитання, за яких необхідно обрати правильний синонім або близькі варіанти (без перечитування); на відтворення фактажу; запитання з перенесення інформації в образний ряд; пошук доказів до тез; запитання, відповіді на які не містяться в тексті; запитання на розуміння багатозначності слів, прислів’їв; на приховану мотивацію героїв; на узагальнення прочитаного, синтез; запитання, які «запускають» рефлексію. Методику використання цих запитань проілюстровано на прикладі оповідання Олега Буценя «Пустощі», рекомендованого для вивчення учням 4 класу.

КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІТНЕС-ТРЕНЕРІВ

Катерина Максимова, Ірина Соіна, Ніна Петрусенко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано та узагальнено аналіз основних понять професійної діяльності майбутніх фітнес-тренерів, які є предметом дослідження проблеми професійної підготовки майбутніх фітнес-тренерів у закладах вищої освіти в умовах сьогодення. Розглянуто сутність таких понять як: «фітнес», «тренер», «фітнес-тренер», «майбутній фітнес-тренер», «професійна компетентність майбутніх фітнес-тренерів, яка формується у закладах вищої освіти», «професійна підготовка майбутніх фітнес-тренерів у закладах вищої освіти». Поняття «фітнес» розглянуто як систему соціоекономічних, когнітивних і людинотворчих об’єктів і процесів, що відображають єдність системно-структурних і ціннісно-прагматичних аспектів здорового способу життя, а також соціокультурний механізм відтворення екзистенційних сил людини, що реалізується в процесі особистісно орієнтованого мовлення культури, соціального та професійного досвіду в суспільстві. Встановлено чинники, що визначають підхід до розгляду фітнесу як соціокультурного феномену, що вирішується за допомогою засобів фітнесу, а саме: соціалізація людей, які займаються фітнесом; надання широких можливостей для самопізнання; самоідентифікації та саморозвиток; актуалізація особистості та її найбільш сприятливих взаємодій із суспільством; сприяння виникненню нових культурних форм через творчу діяльність людей у сфері фітнесу; залучення людей до культурних цінностей різних країн і народів у процесі занять фітнесом; розвиток фітнес-індустрії та мережі платних фітнес-послуг на базі різних типів державних установ; створення прецеденту наукових досліджень у сфері фітнесу, що сприяє розвитку науки; створення підґрунтя для розвитку системи підготовки фітнес-фахівців; необхідність розробки нових професійних освітніх програм. Поняття «професійна компетентність майбутнього фітнес-тренера» визначено як «інтегративну характеристику особистості, що визначається рівнем оволодіння фундаментальними знаннями з фітнесу». Поняття «професійна підготовка майбутнього фітнес-тренера у закладах вищої освіти» проаналізовано та подано як педагогічну система, яка спрямована саме на формування їх професійної компетентності в умовах сьогодення.

ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Леонід Оршанський, Юрій Павловський, Володимир Попович, Василь Стецко — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті актуалізовано проблему формування технологічної компетенції майбутніх викладачів закладів професійно-технічної освіти. Під технологічною компетенцією розуміється володіння майбутніми викладачами професійного навчання системою знань, умінь і цінностей для розв’язання комплексу подібних за змістом педагогічних завдань із використанням найбільш ефективних освітніх технологій. Це певна інтегративна професійна властивість, яка дає змогу за допомогою застосування комплексу знань, вмінь і навичок домогтися потрібного результату – ефективної та корисної для суспільства педагогічної діяльності у закладах професійно-технічної освіти. Технологічна компетенція формується у процесі переходу від одного рівня набуття майбутніми викладачами закладів професійно-технічної освіти знань, умінь, цінностей, досвіду до іншого. На кожному з цих рівнів (емпіричний, теоретичний, алгоритмічний та креативний) можна оцінити ступінь сформованості технологічної компетентності студентів за такими критеріями (цілеспрямованість, творчість, технологічність, оптимальність, продуктивність) та відповідними показниками.

З’ясовано, що важливими чинниками ефективного формування технологічної компетентності майбутніх викладачів закладів професійно-технічної є: по-перше, цифровізація освітнього процесу, яка забезпечує спрощення навчально-організаційних завдань; доступність до широкого спектру освітньо-професійного контенту; відпрацювання практичних умінь і навичок у безпечному середовищі; здійснення навчальної аналітики та моніторингу навчальних досягнень здобувачів освіти та ін.; по-друге, активна науково-дослідницька діяльність, яка сприяє поглибленню набутих і створенню нових знань у галузі професійної педагогічки та методики професійного навчання.

ЗМІЦНЕННЯ ЛІДЕРСТВА ЧЕРЕЗ САМОМЕНЕДЖМЕНТ ТА РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ В УПРАВЛІННІ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ

Олена Пищик — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу важливості зміцнення лідерських позицій керівників у сфері освіти через ефективний самоменеджмент та розвиток комунікативної культури. У нинішніх реаліях уміння керувати собою, своїм часом, а також здатність до ефективного спілкування і встановлення продуктивних взаємовідносин у команді визначають успіх управління закладом освіти. У статті обговорюються ключові аспекти самоменеджменту, що передбачають цілепокладання, планування, визначення пріоритетів тощо. Самоменеджмент визначається як самостійне управління своєю діяльністю та своїм життям, управління за допомогою пізнання себе, набутих знань, самомотивації та самоконтролю. Основа самоменеджменту керівника закладу освіти лежить у його професійному самовизначенні та самооцінці в обраній професії. Окрема увага приділяється розвитку комунікативної культури, яка є необхідною умовою для створення позитивного психологічного клімату в колективі, залучення та утримання талантів, а також ефективної взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу. Комунікативна культура в управлінні закладом освіти є важливим соціальним феноменом, який визначається через процес обміну інформацією та думками в освітньому середовищі, сприяючи розвитку комунікативних знань, умінь та навичок, необхідних для ефективної професійної діяльності та соціальної адаптації. Автор наголошує на тому, що сучасний лідер закладу освіти повинен бути не тільки висококваліфікованим фахівцем у своїй галузі, але й майстерно володіти навичками самоменеджменту та комунікації, які сприяють зміцненню лідерства та підвищенню ефективності управління.

ЗАСТОСУВАННЯ МЕДІАОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Ольга Каневська, Вікторія Устінова — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті в теоретичному та практичному аспектах схарактеризовано особливості застосування медіаосвітніх технологій на уроках іноземної мови в закладах загальної середньої освіти. Визначено цілі застосування медіатехнологій на уроках іноземної мови: навчити здобувачів освіти сприймати іншомовні медіатексти різних форм, типів і жанрів; розвивати критичне мислення, вміння аналізувати медіатексти та оцінювати їх; формувати вміння здобувати, створювати, передавати та приймати медіатексти з використанням різноманітного технічного обладнання.

Установлено та схарактеризовано етапи (репродуктивний, асоціативний, пояснювальний, аналітичний, класифікаційний, оцінний) впровадження медіаосвітньої технології в урок іноземної мови. Учитель за допомогою медіаосвітніх технологій може побудувати урок в інтерактивному режимі, що сприятиме підготувати здобувачів освіти до критичного сприйняття інформації, її оцінювання, відбору, а також розвитку естетичних якостей особистості, її етичних поглядів і загалом духовному збагаченню.

Учитель іноземної мови повинен мати достатній рівень медіакомпетентності, тобто повинен вміти: змінювати структуру і зміст традиційних занять за допомогою включення недійної інформації в освітній контекст уроку; розробляти і впроваджувати технології навчання з використанням мультимедійного екрану, мультимедійних комп’ютерних систем; володіти початками мультимедійної творчості.

У результаті використання медіауроків у здобувачів освіти формується медіакомпетентність, тобто вони можуть: осмислено сприймати іншомовний медіатекст; інтерпретувати, критично аналізувати, оцінювати іншомовні медіатексти, розуміти їх тему та ідею, адресну спрямованість; знаходити необхідну інформацію в іншомовних медіатекстах, систематизувати її за певними ознаками; трансформувати візуальну інформацію у вербальну або навпаки; створювати власні іншомовні медіатексти.

Сутність застосування медіаосвітніх технологій на уроках іноземної мови полягає в тому, щоб за допомогою медіатекстів заглибити здобувачів освіти до іншомовного та інокультурного середовища, познайомити їх культурою, традиціями, природою, кліматичними та географічними особливостями країн, мова яких вивчається; формувати вміння та навички сприймати та передавати інформацію засобами виучуваної мови, а також власних медіатекстів у різних ситуаціях міжкультурної комунікації. Упровадження медіаосвітніх технологій у процес навчання іноземної мови у закладах середньої освіти сприятиме формуванню гармонійної особистості учня, формуванню комунікативної іншомовної компетентності.

КЛАСИЧНА МУЗИКА ЯК СКЛАДНИК ВИХОВНОЇ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ПІД ЧАС ОНЛАЙН-ОСВІТИ (З ДОСВІДУ РОБОТИ АВТОРСЬКОЇ «ШКОЛИ ГУМАНІТАРНОЇ ПРАЦІ»)

Артем Кияновський — Thu, 04 Jul 2024 00:00:00 +0300

У статті описано деякі практичні проблеми музикотерапевтичної та виховної роботи в сучасному закладі освіти України та шляхи вирішення їх; узагальнено досвід використання класичної музики в комунальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Школа гуманітарної праці» Херсонської обласної ради протягом 2023/2024 навчального року.

Щоб сформувати в учнів інтерес до класичної музики, зокрема під час онлайн-освіти, учителі музичного мистецтва за допомогою психолога розробили систему занять та супровідний методичний матеріал. Зацікавити дітей можливо через фільми й мультфільми, у яких звучить класична музика, а також завдяки виявленню зв’язків музичних творів із літературними. Методичний матеріал оформлено в три таблиці, фрагменти яких показано в статті; на всі згадані відео- й аудіотвори подано вебпосилання, що значно полегшує для педагогів підготовку до дистанційних занять.

Також проводяться заходи, покликані навчити учнів розуміти класичну музику («озвучування» відеофрагментів класикою, пояснення емоційного змісту музичних уривків).

Під час уроків, 1‒2 рази на день, члени педагогічного колективу роблять музично-релаксаційні паузи, використовуючи фрагменти класичних творів. Призначення таких пауз – допомогти дітям звільнитися від внутрішнього дискомфорту, скоригувати емоційний стан, активізувати розумову діяльність.

Проведене опитування здобувачів освіти про класичну музику загалом та застосування її для музично-релаксаційних пауз зокрема демонструє таке: переважна більшість дітей зазвичай слухає іншу музику; більшості респондентів така музика сподобалася, покращила їхній настрій, самопочуття, підвищила активність, і вони хотіли би прослухати ці твори самостійно та ознайомитися з ними глибше; під час прослуховування музичних фрагментів учні найчастіше уявляли картини природи, епізоди з літературних чи відеотворів, пригадували щось приємне; хоча деякі здобувачі освіти виявляли невдоволення, скепсис або байдужість. Загалом можна дійти висновку, що використання музично-релаксаційних пауз в освітньому процесі є однією з перспективних оздоровчих технологій терапевтичного спрямування, але методику проведення слід доопрацювати, а музичні твори добирати більш ретельно.

МОЖЛИВОСТІ ПРЕДМЕТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ФОРМУВАННІ НАСКРІЗНОГО УМІННЯ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ

Тетяна Засєкіна, Олександр Козленко — Sun, 30 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто інноваційні підходи до формування змісту навчання на засадах діяльнісного підходу, що відповідає пріоритетній цілі реформи загальної середньої освіти. На прикладі біологічного матеріалу розкрито можливості досягнення обов’язкових результатів навчання через формування наскрізного уміння вирішувати проблеми. Запропоновано таку структуру видів діяльності учнівства, за якої навчальна, наукова або життєва проблема і сформований на її основі запит є основою обрання подальших способів дій: опрацювання інформаційних джерел і представлення інформації; планування та здійснення наукового дослідження, результати якого дозволять вирішити проблему; застосування усвідомлених уявлень про закономірності природи; співпраця, комунікація й колаборація як під час діяльності, так і після досягнення результату; втіленні сформульованих висновків у реальні дії в шкільній спільноті та в житті громади (агентність).