Український Педагогічний журнал

Можливості використання штучного інтелекту в освітньому процесі закладів середньої освіти в умовах воєнного стану

Олег Топузов, Світлана Алєксєєва — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

В умовах воєнного стану в Україні актуалізуються питання організації освітнього процесу та забезпечення гарантій здобуття загальної середньої освіти. У статті проаналізовано можливості використання штучного інтелекту в освітньому процесі закладів середньої освіти в умовах воєнного стану. Констатовано, що Україна є членом Спеціального комітету із штучного інтелекту при Раді Європи, а також розроблено «Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні» (2020).
Здійснено огляд пріоритетних напрямів і основних завдань розвитку технологій штучного інтелекту, де основним завданням освіти в розвитку штучного інтелекту є підготовка кваліфікованих кадрів. У сфері загальної середньої освіти – це розвиток цифрової грамотності здобувачів освіти, активне застосування цифрових інструментів в освітньому процесі, підготовка педагогів до використання технологій штучного інтелекту.
Висвітлено можливості використання AI‑інструментів у закладах загальної середньої освіти, такі як індивідуалізоване навчання, автоматизація процесів та адміністративне управління, дистанційне навчання і електронні платформи, гейміфікація навчання, віртуальні наставники та
асистенти, чат-боти, використання віртуальної реальності (VR) та розширеної реальності (AR) тощо. Використання штучного інтелекту є ключовим у розвитку навичок майбутнього, серед яких: соціальні навички та уміння взаємодіяти з інтелектуальними системами, використовуючи голосові асистенти, чат-боти та інші інтерфейси для спілкування, знання принципів машинного навчання, базові навички програмування, розвиток критичного мислення, креативні навички, які стають важливими в контексті створення нових інтелектуальних рішень та застосувань штучного інтелекту.
Узагальнено рекомендації використання штучного інтелекту в освітньому процесі закладів середньої освіти в умовах воєнного стану, де наголошено на можливості створювання імерсійних навчальних середовищ штучним інтелектом, які дають змогу учням вивчати матеріал в інтерактивний спосіб, навіть якщо заклади освіти зазнали пошкоджень.

Тенденції вживання епонімів у виховному навчанні хімії (на прикладі імені Дмитра Менделєєва)

Володимир Слабін — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У виховному навчанні важлива роль видатних учених, імена яких часто закріплені в епонімах або іменних назвах. Найбільш популярним прикладом у хімічній освіті є ім’я Дмитра Івановича Менделєєва з його епонімами – Періодичною системою хімічних елементів та таблицею. Мета дослідження – оцінити сьогоднішній стан менделєєвських епонімів у світі, а також прийнятність особистості Менделєєва як прикладу у виховному навчанні хімії. Для виявлення та відстеження епонімів, а також портретів та біографії ученого було переглянуто 106 підручників хімії, у тому числі підручники радянського часу й сучасні російські (11) та українські (16). Для оцінки наявності в інтернеті епонімів «таблиця Менделєєва» та «система Менделєєва» було проведено розширений пошук Google із запитами англійською, білоруською, латиською, німецькою, польською, російською та українською мовами. Встановлено, що хоча епоніми «система Менделєєва» та «таблиця Менделєєва» поширені в інтернеті, вони використовуються переважно в рунеті. У сучасних українських (2008–21) та російських підручниках хімії спостерігається звуження портрета та біографії Менделєєва аж до їхнього повного зникнення. Причинами занепаду є: (а) природне старіння пов’язаних з ними хімічних реалій; (б) спірність пріоритету Менделєєва у встановленні періодичного закону та побудові періодичної системи хімічних елементів, (в) неоднозначне ставлення до особистості Менделєєва та (г) неоднозначне ставлення до Росії як країни, для якої він працював.

Особливості підготовки освітніх лідерів за магістерською програмою в Університеті прикладних наук Стендена (Нідерланди)

Марія Саюк — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Серед академічної спільноти Україні набувають популярності ідеї управління вищою освітою на засадах лідерства. Королівство Нідерландів, союзник і партнер України, всебічно розвиває ідею лідерства, що відображено в національних освітніх політиках та дослідженнях нідерландських учених. З’ясовано, що управління освітою в Нідерландах еволюціонувало від ієрархічної моделі до такої, що ґрунтується на підходах командного лідерства. Однією з провідних концепцій є лідерство-служіння, що сприяє максимальному розкриттю талантів студентів задля блага нідерландського суспільства і вирішення нагальних проблем громади. Здійснено детальний аналіз спеціалізованої магістерської програми з освітнього лідерства Університету прикладних наук Стендена, яка була відкрита у 2018 році, та відповідає європейським показникам якості вищої освіти і відповідно акредитована на національному рівні Нідерландсько-Фландрійською акредитаційною організацією. Дворічна програма заочної форми навчання, загальним обсягом навчального навантаження 60 кредитів ЄКТС, створена задля розвитку перспективного та адаптованого до майбутнього освітнього лідерства серед студентів, пов’язаного з їх власним професійним шляхом. Визначено, що потенційними студентами є діючі управлінці у сфері освіти, освітні менеджери, керівники середньої ланки закладів освіти. Розробниками враховано специфічну міждисциплінарність освітнього лідерства: таким чином до створення програми залучені науково-педагогічні працівники суміжних освітніх сфер, потенційні роботодавці, студенти та представники нідерландського суспільства, що дало змогу структурувати навчальний план програми на 4 блоки: концепція та розвиток лідерства, навколишнє середовище (екологічний контекст) і розвиток; освітні мережі та комунікація; освітнє лідерство, що об’єднує. Визначено роль унікальної форми аудиторних занять для сфери управління освітою – супервізії та інтервізії. На підставі аналізу освітньої програми вперше складено профіль компетентностей освітнього лідера Університету прикладних наук Стендена.

Психолого-дидактичний алгоритм індивідуалізації навчально-пізнавальної діяльності студентів в умовах змішаного навчання

Олександр Малихін, Олег Демчук — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядаються питання розроблення психолого-дидактичного алгоритму індивідуалізації навчально-пізнавальної діяльності студентів в умовах змішаного навчання, який складається з таких етапів: ознайомлення викладача з психолого-дидактичними особливостями організації та здійснення педагогічних дій (дидактичних, психолого-дидактичних та ін.), спрямованих на забезпечення індивідуалізації навчання студентів в умовах змішаного навчання; надання викладачу допомоги щодо вивчення індивідуальних (індивідуально-психологічних та індивідуально-типологічних) особливостей студентів; знайомство зі специфікою формування, розвитку та діагностування рівня сформованості та рівня розвитку ключових компетентностей студентів; добір діагностувального інструментарію для вимірювання рівня сформованості та розвитку наскрізних умінь, ключових і предметних компетентностей; розроблення індивідуальних (індивідуально-самостійних)
завдань для студентів; усвідомлення викладачем прямої кореляційної залежності його здатності працювати індивідуально зі студентами від рівня розвитку його цифрової компетентності.
За результатами систематичного та системного діагностування рівня розвитку ключових компетентностей і наскрізних умінь, ураховуючи індивідуально-психологічні та індивідуально-типологічні особливості студентів, обравши діагностики для виявлення рівня сформованості вищезгаданих ключових компетентностей і наскрізних умінь, викладач може оцінити ефективність дібраних ним індивідуальних завдань, проєктів тощо для студентів та, за необхідності, скоригувати індивідуальні прогалини в набутих знаннях та сформованих уміннях і навичках студентів.
Пропоновані засоби діагностування рівня розвитку ключових компетентностей і наскрізних умінь студентів можуть також бути використані задля формувального оцінювання освітніх досягнень здобувачів вищої освіти та корегування їхньої подальшої індивідуальної освітньої траєкторії.

Асексуальність як усвідомлена особиста ідентичність

Ганна Калініна — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розкрито сутність понять «асексуал» і «асексуальність» як усвідомлена особиста ідентичність, що повністю або частково виключає наявність сексуального потягу в послідовників руху, охарактеризовано їх життєву позицію щодо романтичних стосунків, сексуальних відносин і створення сім’ї в цілому. Наведено визначення понять «антисексуал», «целібат» або «обітниця безшлюбності» та подано відмінності між ними. Акцентовано увагу, що асексуальна гендерна ідентичність і феномен асексуальності не набули достатнього наукового пояснення за результатами досліджень не лише у сферах біології, соціології, лінгвістики, культурології, а й сексології й психології сексуальності й практично не представлено у контексті сексуальної культури та сприйняття цього феномена в суспільстві. Наявність і виникнення моральних догм, стереотипів, пересторог і домислів, які сьогодні поширені щодо цього питання, як у реальному світі, так і на теренах інтернету базовані на неповноті доступно-роз’ясненої інформації й певною мірою суб’єктивності сприйняття феномену асексуальності на рівні інтуїції, асоціацій, міфів, табу і переконань. Асексуальний спосіб життя ніколи не розглядався як можлива альтернатива просексуальному, а швидше як випадання зі сталої «норми», аномалія чи взагалі хвороба. Тому асексуальність нерідко заперечують, замовчують або знецінюють, та питання є для дискусійним. Окрім того, офіційних статистичних даних щодо кількості послідовників руху асексуалів в Україні наразі немає.

Роль міжнародних та громадських організацій у подоланні освітніх втрат в Україні

Микола Оверченко — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається проблема компенсації освітніх втрат, що виникають унаслідок війни і припинення функціонування закладів освіти. Також детально досліджено роль спеціалізованих громадських та міжнародних організацій у компенсації освітніх втрат.
Основною ідеєю є те, що освітні втрати мають кумулятивний ефект і залежать від тривалості перерви у навчанні. Автори статті визначають основні фактори, які призводять до освітніх втрат в умовах війни, такі, як обмежений доступ до освітніх послуг через безпекову ситуацію, руйнування інфраструктури, переміщення учасників освітнього процесу та відсутність необхідних технічних засобів для дистанційного навчання.
Здійснено аналіз проблем, які виникають під час реалізації освітнього процесу в умовах війни, зокрема зниження рівня навчальних досягнень здобувачів освіти при дистанційному навчанні та порушення системи контролю й оцінювання з боку педагогів. У статті зазначено, що одним із ключових чинників успішного онлайн-навчання є не лише доступ до швидкісного інтернету та сучасних пристроїв, але й достатній рівень цифрової компетентності як учнів, так і вчителів.
Особливу увагу приділено участі міжнародних та громадських організацій, благодійних фондів у подоланні та компенсації освітніх витрат.
У статті узагальнено підходи до компенсації освітніх втрат у міжнародній освітній практиці, визначено роль окремих організацій у реалізації цих підходів, обґрунтовано доцільність використання міжнародного досвіду з урахуванням конкретних потреб українських учасників освітнього процесу. Також висловлено необхідність розробки методології та інструментарію для проведення діагностичних досліджень, включаючи учнів, що перебувають за кордоном, для виявлення рівня освітніх втрат та розроблення конкретних механізмів їх компенсації.
Окрема увага приділена важливості своєчасного виявлення та компенсації освітніх втрат шляхом партнерської взаємодії всіх учасників освітнього процесу, співпраці між освітніми закладами, батьками та громадою, а також участі у процесі міжнародних та громадських організацій.

Професійна підготовка вчителів природничої освітньої галузі до експериментальних досліджень у закладах загальної середньої освіти

Тетяна Засєкіна, Ірина Трускавецька — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано важливість і необхідність використання експериментальних досліджень у процесі забезпечення освітнього процесу предметів/інтегрованих курсів природничої освітньої галузі.
Розглянуто актуальні тенденції, спрямовані на виявлення низьких результатів і мало зацікавлених учасників національного мультипредметного тестування із природничих предметів (біології, хімії, фізики). Ознайомлено із працями науковців, які розкривають різноманітні підходи до використання експерименту в освітньому процесі. Проаналізовано модельні навчальні програми для учнів базової школи. Наведено приклади експериментальних досліджень («Дим без вогню», «Визначення забарвлення води», «Вплив лікарських препаратів на ріст і розвиток рослин» тощо), які використовуються у процесі професійної підготовки майбутніх учителів за ОПП «Середня освіта (Біологія та здоров’я людини)» та «Середня освіта (Природничі науки)» Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Доведено ефективність використання методів експериментального дослідження (спостереження, досліди, експерименти, моделювання тощо) з метою підвищення якості освіти в галузі природничих наук, розвитку критичного мислення, творчих навичок та практичних умінь здобувачів освіти. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення освітніх програм професійної підготовки вчителів, спрямованих на забезпечення їхньої готовності до використання експериментальних методів у викладанні природничих предметів у закладах загальної середньої освіти. Запропоновано включити до освітніх програм природничої освітньої галузі такі навчальні дисципліни, як «Експериментальні дослідження природничої освітньої галузі», «Експериментальні підходи у навчанні природничих дисциплін», «Техніка шкільного експерименту природничих дисциплін», «Хімія харчових продуктів» тощо.

Формування відкритого освітнього простору територіальних громад сільської місцевості

Тамара Пушкарьова, Марія Коваль-Мазюта — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Розпочата в Україні децентралізація освітньої системи завбачує передачу значної низки повноважень з організації й забезпечення життєдіяльності громад від центральних владних інститутів до органів місцевого самоврядування, у тому числі до новоутворених управлінських структур об’єднаних територіальних громад у сільській місцевості за перспективи надання більш доступних та якісних послуг у освітньому просторі адміністративно-територіальних утворень.
Водночас, поряд з розширенням владних спроможностей, місцеві громади через управлінські структури територіальних органів самоврядування здобули чималу низку додаткових, не типових для них раніше, обов’язків, пов’язаних не лише із забезпеченням освітнього процесу на території об’єднаної громади, а й з вирішенням проблем жителів сільської місцевості у сферах охорони здоров’я, комунального обслуговування, соціального захисту, працевлаштування, спорту, культури тощо (Пушкарьова, Коваль-Мазюта, 2023, с. 67). Обумовлені функції конче потребують специфічних знань і навичок, а отже завбачують усестороннє й помірковане обговорення механізмів організаційно-управлінського супроводу процесів децентралізації та забезпечення актуальних перетворень у важливих сферах життєдіяльності громад сучасними науковими порадами й практичними рекомендаціями на основі досвіду світового товариства.

Реалізація компетентнісного підходу при викладанні хімічних дисциплін здобувачам вищих медичних закладів освіти

Алла Велика — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено викладанню хімічних дисциплін у закладах вищої освіти, обговоренню загальних вимог компетентнісного підходу у навчанні. Визначено поняття компетенції та компетентнісного підходу, виокремлено критерії сформованості готовності до професійної діяльності випускників вищих навчальних закладів. Проаналізовано основні компоненти, що формують компетентнісно-орієнтовану освіту. Обґрунтовано умови реалізації формування готовності до професійної діяльності майбутніх фахівців, виокремлено роль компетентнісного підходу у вивченні хімії студентами закладів вищої освіти.

Індивідуалізація навчання психолого-педагогічних дисциплін в освітньому процесі здобувачів другого (магістерського) рівня освіти як психолого-педагогічна проблема

Антон Чалий — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Сучасні реалії функціонування освітньої системи в Україні визначають необхідність її швидкої протидії негативним впливам, що викликані військовою агресією російської федерації. На часі актуальними є питання діагностування та компенсації освітніх втрат здобувачів освіти (на всіх рівнях її здобуття) і налагодження стабільного (пристосованого до наявних умов військового стану в країні), результативного освітнього процесу в закладах вищої освіти. Опанування майбутніми фахівцями комплексу психолого-педагогічних дисциплін у процесі їхньої магістерської підготовки не є винятком. Вирішенню зазначених завдань української освіти значно сприяє індивідуалізація навчання. Вона дає змогу мінімізувати суперечності між педагогічною підготовленістю майбутніх викладачів закладів вищої освіти та необхідним рівнем їхньої педагогічної компетентності для ефективної професійно-педагогічної діяльності. Розроблення цього питання на теоретичному рівні та імплементація відповідних новацій у практику вищої школи має покращити рівень педагогічної освіченості магістрів (насамперед, непедагогічних спеціальностей), а отже, у перспективі, підвищити рівень якості вищої освіти в Україні загалом.
Вивчення теоретичних і практичних напрацювань із зазначеного питання свідчить про значну увагу науково-педагогічної спільноти до проблеми індивідуалізації у вищій освіті. Проте, питання індивідуалізації навчання саме психолого-педагогічних дисциплін в освітньому процесі здобувачів другого (магістерського) рівня освіти не є ґрунтовно дослідженим.
У статті надано загальну характеристику комплексу психолого-педагогічних дисциплін, що викладаються в магістратурі українських закладів вищої освіти, розкрито сутність поняття «індивідуалізація навчання» відповідно до сучасної освітньої парадигми та висвітлено доцільність індивідуалізації навчання психолого-педагогічних дисциплін магістрів під час їхньої підготовки у вищій школі.

Деколонізація української педагогічної біографістики: теоретичні контури

Олександр Міхно — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті актуалізовано проблему деколонізації української гуманітаристики й зокрема педагогічної біографістики. Констатовано, що наявність законодавчої бази, розвиток громадянського суспільства в Україні посилили процес деколонізації, який є комплексним і передбачає декомунізацію, дерадянізацію та дерусифікацію. Аргументовано, що здійснювати успішну деколонізацію може лише демократична країна через державні інституції та громадянське суспільство. Зазначено, що теоретичним підґрунтям для розуміння поняття деколонізації в контексті гуманітаристики є деколоніальні праці зарубіжних та українських авторів, в яких проаналізовано провідну роль культури, мови та історії в процесі колонізації. Підкреслено, що необхідною умовою успіху колоніалізму було знищення колонізованих шляхом насильства: геноциду (фізичне знищення іншого), епістеміциду (знищення системи знань і культури іншого), аксіоциду (руйнування/спотворення цінностей іншого і спроба повністю стерти будь-яку історію геноциду та епістеміциду з суспільної пам’яті).
З’ясовано, що практичні деколонізаційні проєкти та окремі дослідження випереджують теоретичне розроблення застосування деколоніального підходу в українській педагогічній біографістиці. Акцентовано на важливості переосмислення традиційних концепцій продукування біографічного знання і створення біографічних наративів, які були сформовані в умовах колоніальної та постколоніальної залежності.
На основі вивчення деколоніальних студій сучасних зарубіжних учених виокремлено поняття, які становлять сутність деколоніального підходу: деколоніальна педагогіка, деколоніальність, епістемологічна деколонізація, контекстуалізація, діалогічна історіографія. Теоретично обґрунтовано й окреслено ідеї практичного застосування зазначених понять в українській педагогічній біографістиці. Перспективним напрямом подальших досліджень у царині педагогічної біографістики на основі деколоніального підходу визначено розгляд персоналій та спадщини радянських педагогів.

Ретроспективний аналіз сутнісних характеристик базових дефініцій проєктування у сфері освіти

Ігор Радомський — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Сьогодні проблематика проєктування в освітній сфері охоплює широке коло різноманітних дефініцій та необхідність систематизації понятійно-термінологічного апарату, тому саме побудова поняттєвого апарату забезпечує дослідженню обов’язкові властивості впорядкованості, стрункості та однозначності вживання мови педагогічної науки.
У статті розглянуто та узагальнено напрацювання науковців щодо сутнісних характеристик таких базових понять, як проєкт, проєктування та педагогічне проєктування, які активно використовуються у процесі проєктної діяльності в освітній сфері.
Проєкт розглядається як мета і результат проєктування та проєктної діяльності. Матеріалом проєктів виступають різноманітні знакові форми: теорії, моделі, поняття, формули, алгоритми тощо, а інструментальною системою проєктування в різноманітних сферах життя людини виступає теорія діяльності.
Основні ідеї класичного проєктування, що є підґрунтям педагогічного проєктування, можна сформулювати у такий спосіб: проєктування – це керований процес, що являє собою систему зі складною внутрішньою структурою; значний вплив на ефективність проєктування здійснює зовнішнє середовище; керована проєктна діяльність містить варіативну та неваріативну складові; основою проєктування є системний підхід; ефективність проєктування розглядається як співвідношення докладених зусиль і отриманого результату.
Педагогічне проєктування – це специфічний вид діяльності, що спрямований на створення проєкту у сфері освіти.

Вивчення іноземних мов як засобу міждержавного спілкування на початку XX століття на основі прямих методів навчання

Раїса Мартинова — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті визначається залежність породження і впровадження методів навчання іноземних мов від геополітичних подій в різних країнах світу. На початку ХХ століття це була індустріальна революція у США, яка призвела до участі в ній мільйонів різномовних людей. Тому швидке опанування ними англійської міждержавної мови, як засобу професійного спілкування, стало для них найважливішою потребою. Саме прямі методи навчання були обрані науковцями для вирішення цієї проблеми.
Усно-слуховий метод Г. Пальмера забезпечував досягнення вмінь англомовної професійної комунікації завдяки організації щоденних занять протягом пів року в малокомплектних групах викладачами-носіями англійської мови. Його принципами були: усна основа навчання; усне, безперекладне вивчення лексики й інтуїтивне вивчення граматики шляхом вживання їх одиниць в реченнях з використанням усних підстановчих таблиць; усний розвиток мовлення на основі з’єднання різноструктурних речень, відповідей на питання до малюнків, спілкування відповідно до комунікативних завдань.
Аудіо-лінгвальний метод Ч. Фріза, Р. Ладо базувався на принципах: надання пріоритету усного мовлення над письмовим; вивчення лексики у готових зразках мовлення; структурного, інтуїтивного вивчення граматики; відсутності запису матеріалу, що вивчався, а відтак, неможливості його повторення у позаурочний час; виключення перекладу з процесу навчання; розвитку вмінь контекстуальної здогадки мовних одиниць при читанні текстів і слуховому сприйнятті мовлення; розвитку вмінь діалогічного мовлення на основі комунікативних
завдань.
Аудіо-візуальний метод навчання французької мови П. Губеріна оснований на принципах: глобальності, тобто розгляду речення як одиниці навчання; дотримання усної основи навчання, але з можливою опорою на друковане зображення готових зразків мовлення; домінуючої безперекладності навчання, але з можливістю перекладу лише складних граматичних явищ;
ситуативності й функціональності навчання; зорово-звукової супроводжуваності мовлення через використання документальних і художніх фільмів.

Особливості сучасних молодших школярів: орієнтири для навчальної взаємодії

Оксана Петрук — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Нині здобувачами початкової освіти є діти, які зростають і розвиваються під впливом цифрових технологій. Постійне перебування в онлайн-просторі формує в нової генерації передусім ті здатності, що необхідні їм для знаходження в цифровому світі. У публікації актуалізовано науковий дискурс щодо особливостей пізнавальних процесів, поведінкових та соціально-особистісних характеристик сучасних молодших школярів, їх імовірного впливу на методики та практику навчання, окреслення орієнтирів для навчальної взаємодії зі здобувачами початкової освіти. У результаті вивчення й аналізу джерел із різних галузей знань узагальнено та схарактеризовано нові здатності учнів, як-от: багатозадачність, кліпове мислення, інтернет-серфінг тощо, а також – зміни в перебігу навчально-пізнавальних процесів (порушення концентрації уваги, швидке перемикання, зниження об’єму слухової памяті, зменшення аналітичності і збільшення синтетичності сприймання, втрата здатності до сприймання великих текстів тощо). Зроблено висновок про важливість розуміння особливостей сучасних учнів для вироблення успішних стратегій навчальної взаємодії з ними; необхідність оптимізації умов і вимог до навчального процесу; пошуку ефективних способів презентації навчального змісту, його обсягу, емоційної забарвленості; упровадження технік партнерської взаємодії, переосмислення ролі вчителя, урахування інших стандартів спілкування й відносин; підкреслено вирішальне значення організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів таким чином, щоб максимально врахувати переваги та компенсувати втрати вихованців від перебування в цифровому просторі.

Урок іноземної мови як мікромодель системи компетентнісно орієнтованого навчання іншомовного спілкування в умовах освітнього іншомовного комунікативного середовища гімназії

Валерій Редько — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті автор розглядає урок іноземної мови як мікромодель системи навчання іноземних мов у закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО), зокрема в гімназії, в умовах запровадження сучасного освітнього іншомовного комунікативного середовища (ОІКС). Автор визначає і обґрунтовує зміст уроків, висловлює та інтерпретує власні точки зору на види, форми і способи діяльності, які можуть бути характерними для змісту ОІКС. Пропонуються види вправ і завдань, розглядається технологія їх виконання, що сприяє формуванню мовних навичок і мовленнєвих умінь у різних видах спілкування, окреслюються і коментуються способи організації комплексів вправ і завдань, які спрямовуються на розвиток міжкультурної іншомовної комунікативної як предметної компетентності як важливої стратегії розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти. Наводяться приклади видів діяльності, що сприяють становленню ключових компетентностей засобами іноземної мови. Значна увага зосереджується на процесі формування міжкультурної іншомовної комунікативної особистості учня, якому належить жити і творити в сучасному багатомовному і полікультурному світовому просторі. Пропоновані матеріали підготовлені з урахуванням навчального досвіду учнів на попередніх етапах навчання.

Електронний інтерактивний підручник з інтегрованого курсу «Я досліджую світ»: інструментальні можливості

Тетяна Павлова — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність проблеми використання цифрових технологій навчання в освітньому середовищі початкової школи; узагальнено теоретичні напрацювання щодо інтеграції інтерактивних технологій в начальний процес з опорою на педагогічні пріоритети у сучасній освіті.
На основі аналізу наявного вітчизняного і зарубіжних досліджень виділено етапи еволюції електронних підручників від простих цифрових копій друкованих видань до інтерактивних мультимедійних ресурсів. Визначено семантику поняття електронний інтерактивний підручник з конкретизацією змісту відповідно до потреб освітнього процесу в початкових класах. Встановлено спільні ознаки паперового і електронного підручників; виокремлено основні технологічні характеристики електронного підручника. Обґрунтовано вимоги до врахування вікових та психологічних особливостей сучасних молодших школярів під час розробки електронних засобів навчання. Акцентовано, що в навчанні дітей 6–8 років використання технологій повинно виконувати допоміжну функцію, водночас першорядними залишаються питання здоров’я та розвитку дитини.
У публікації проаналізовано інструментальні можливості електронного інтерактивного підручника з інтегрованого курсу «Я досліджую світ» авторів Н. М. Бібік, Г. П. Бондарчук, Т. С. Павлової для учнів 1–4 класів. Охарактеризовано структуру підручника, проілюстровано на прикладах його інтерактивні функції та можливості (тести, ігри, моделювання процесів тощо). Подано результати тривалої апробації; на основі даних опитування вчителів здійснено порівняльний аналіз переваг електронних підручників над паперовими (економія часу, зручність у користуванні, супроводжувальний контроль за навчальними досягненнями учнів), визначено якісні характеристики змін у навчальній діяльності учнів (підвищення мотивації, зростання самостійності, прояв критичного мислення).
Презентовано результати опитування вчителів щодо ефективності використання електронного інтерактивного підручника; з’ясовано доцільність поєднання обох форматів – електронного і традиційного (паперового).
Обґрунтовано перспективність подальшого вдосконалення й упровадження електронних підручників в освітній процес початкової школи для реалізації індивідуального та диференційованого підходів у навчанні; підвищення пізнавальної мотивації учнів.

Особливості організації роботи закладу дошкільної освіти з розвитку педагогічної культури батьків дітей раннього віку

Тетяна Швець — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто особливості організації роботи закладом дошкільної освіти з розвитку педагогічної культури батьків дітей раннього віку. Автор обґрунтовує важливість формування зазначеного феномену у закладі дошкільної освіти, аналізує наукові доробки вчених щодо досліджуваного поняття. Схарактеризовано «педагогічну культуру» як компонент загальної культури особистості, що пов’язана з досвідом результативної передачі культурної спадщини молодому поколінню за допомогою освітнього процесу. Педагогічна культура є компонентом загальної культури особистості, що стосується досвіду ефективної передачі культурної спадщини старшими поколіннями молодшим за допомогою освітнього процесу. Зазначено, що батьки є активними суб’єктами освітнього процесу, які хаотично здійснюють передачу молодшому поколінню культурного досвіду.
Вказано, що у багатьох закладах дошкільної освіти відбувається активний пошук та реалізація таких форм співпраці із сім’ями дітей раннього віку, які б сприяли досягненню якісного рівня комунікації (анкетування, батьківські збори, консультування, дні відчинених дверей тощо). В організації комунікації з батьками виокремлено використання колективних, індивідуальних та наочно-інформаційних форм взаємодії.
Також пріоритетною формою розвитку педагогічної культури батьків дітей раннього віку визначено фронтальну форму організації, практична реалізація якої здійснюється за допомогою семінарів-практикумів, тематичних виставок та конференцій для батьків. Також використовують групову (аналіз педагогічних виховних ситуацій, тематичні консультації) й індивідуальну форми.
Для дистанційного формату взаємодії актуальними є індивідуальні консультації за допомогою освітніх платформ Zoom, Google Мeet, інтерактивна групова та фронтальна робота за допомогою ресурсів Mentimetr, Trello, Padlet тощо.
Узагальнено проаналізовані дослідження та констатовано, що сім’я – це природнє середовище базової соціалізації малюка, джерело її психологічної, емоційної та матеріальної підтримки, засіб збереження і передачі культурних цінностей та традицій від покоління до покоління. Вона є осередком первинного гармонійного розвитку дітей раннього віку, але стан розвитку малюків у таких умовах є незадовільним і вимагає надання професійного педагогічного супроводу батькам, які виховують дітей раннього віку.

Система психологічної та педагогічної реабілітації дітей у прифронтових громадах

Артем Кияновський, Галина Гуренок — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті описано систему психологічної та педагогічної реабілітації дітей у прифронтовій громаді на прикладі роботи комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Школа гуманітарної праці» Херсонської обласної ради (м. Херсон). У корпусі початкової школи облаштовано безпечне укриття, яке відповідає всім нормам та максимально комфортне для перебування дітей, педагогів і батьків, та створено Центр психологічної допомоги дітям. Актуальність такого Центру безперечна, оскільки місто, у якому проживає понад 8 тисяч дітей, щодня обстрілюється з грудня 2022 року. Запит батьків зумовив організацію у 2023/2024 навчальному році комплексних занять у малих групах, де з дітьми працюють не тільки практичний психолог, логопед, дефектолог, а й учителі початкової школи, англійської мови. Крім того, розпочала роботу Освітня лабораторія психологічної підтримки учасників освітнього процесу.
Дії адміністрації «Школи гуманітарної праці» щодо реабілітації дітей ґрунтуються на результатах анкетувань батьків і дітей, частково поданих у статті.
Відповідно до тематики наукової розвідки розкрито особливості реакції дітей на труднощі та стресові ситуації порівняно з реакціями дорослих, визначено важливість психологічної роботи не лише з дитиною, а й із її батьками. Надано перелік методик, використовуваних психологами в індивідуальній роботі з родинами й педагогами; розклад індивідуальних консультацій у Центрі для учнів 1-го, 2-го, 4-го, 5-го та 6-го класів.
Оскільки описана система психологічної та педагогічної реабілітації показує позитивну динаміку, об’єктивно спостерігаються обнадійливі зміни, основний висновок полягає в необхідності комплексного підходу до реабілітації дітей у прифронтових громадах.