ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА НАЦІЄТВОРЕННЯ І ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

Анотація

У контексті сучасної суспільно-політичної ситуації довкола україномовної шкільної освіти в Україні у статті запропоновано історико-ретроспективний аналіз розгортання освітнього аспекту українського державотворення, пов’язаного саме з середньою загальноосвітньою школою, як певною «моделлю суспільства», і наданням українській мові статусу державної. Обґрунтовано передумови формування національно орієнтованої державної політики в галузі середньої освіти (кінець1980-х – початок 1990-х рр.), до яких автором віднесено поступове зникнення під тиском громадської активності національно орієнтованої частини населення України (письменники, історики, правозахисники, пересічні патріоти) тоталітарної монополії влади на вирішення важливих питань гуманітарної сфери життя людей; увиразнення прагнення суспільства до розбудови національно орієнтованої освіти; поступове формування психолого-педагогічного підґрунтя для різнобічної гуманізації навчання і виховання дітей та молоді.
З позицій сучасної візії історії освіти автором визначено найвагоміші стратегічні напрями державної політики у галузі середньої загальноосвітньої школи, здійснювані у перші десятиліття суверенності України, які досі не втратили актуальності і мають реалізовуватися й надалі. Доведено, що завдяки першим, розробленим уже в незалежній Україні, стратегічним документам (Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») (1993) і Національна доктрина розвитку освіти (2001) було сформовано стратегії державотворення засобами розвитку національно орієнтованої шкільної освіти. До таких стратегій, задекларованих у цих документах, автором віднесено: визнання освіти чинником національного державотворення (для подальшої ефективної реалізації цієї стратегії необхідне надання їй пріоритету у фінансуванні); становлення і розвиток державно-громадського управління освітою (для посилення цього суспільного інституту необхідне вдосконалення процедур прийняття громадськістю важливих рішень та їх легітимації); запровадження психологізації навчання, виховання і соціалізації дітей та молоді у формі психологічної служби системи освіти України як дієвого інструменту гуманізації й індивідуалізації освітньо-виховного процесу; інформатизацію всієї освітньої сфери як запоруки конкурентоспроможності держави.