Анотація
Статтю присвячено проблемам розбудови української історії педагогіки наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Відображено досягнення науковців за основними напрямами досліджень історико-педагогічного знання в умовах утвердження нової парадигми. Показано запровадження різних підходів у висвітленні історико-педагогічного процесу. Зосереджено увагу і на проявах кризи, що все більше стала проявлятися у розвідках впродовж останнього десятиліття. Головними прогалинами у напрацюваннях істориків педагогіки стали такі: відсутність фундаментальних праць з методології, перекоси у розбудові різних напрямів у дослідництві цієї галузі знання та слабкий зв’язок між історико-педагогічними розвідками і практичними потребами сучасної освіти. Запропоновано шляхи подолання негативних тенденцій у дослідництві з огляду на виявлення слабких місць та зміни функції історії педагогіки як гуманітарної науки в умовах утвердження нової парадигми

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.