Аспекти історії української мови як засіб формування національної ідентичності та історичної пам’яті
PDF
HTML

Переглядів анотації: 108

Ключові слова

українська мова
історія української мови
лінгводидактика
національна ідентичність
історична пам’ять
вивчення української мови у школі

Як цитувати

Видайчук, Т. (2022). Аспекти історії української мови як засіб формування національної ідентичності та історичної пам’яті. Український Педагогічний журнал, (2), 48–63. https://doi.org/10.32405/2411-1317-2022-2-48-63

Анотація

Стаття присвячена аналізу фактів історії української мови, які сприятимуть формуванню національної ідентичності та історичної пам’яті в школярів під час вивчення української мови, а саме: формуванню знань про витоки живої розмовної української мови, про становлення і розвиток писемної літературної мови, про пам’ятки української мови і писемності, про ентоніми щодо українців як засіб політичної та національної ідентифікації, про українську мову на мовній карті світу, про факти лінгвоциду української мови, про правовий статус державної мови в Україні.
У дослідженні визначено причини необхідності введення історико-­лінгвістичного складника у шкільну програму з вивчення української мови.
Провідною ідеєю статті є думка про те, що історія будь-якої мови завжди є етнополітичним питанням, адже мова є основною етнічною ознакою; мова об’єднує народ, відрізняє його від інших народів, навіть близькоспоріднених; спільність мови, культури, національного світогляду, самосвідомості утворюється поступово і разом із мовою є суттєвими ознаками нації. Але відсутність глибоких фахових знань, брак дослідницького досвіду, невміння оперувати історичними фактами і джерелами, нехтування загальновизнаними історико-­лінгвістичними догмами призводить до маніпуляцій, до появи «казкових і міфічних» уявлень про історію народу і його мови. Привертання уваги школярів до важливих і вагомих аспектів походження та розвитку української мови, історії її функціонування (не завжди вільного) є запорукою свідомого і критичного ставлення до національної історії, сприяє формуванню національної ідентичності та патріотизму.
Стаття міждисциплінарного лінгводидактичного, історико-­лінгвістичного та соціолінгвістичного спрямування; її завданням є допомога вчителеві української мови у поясненні фактів історичного минулого української мови.

https://doi.org/10.32405/2411-1317-2022-2-48-63
PDF
HTML

Посилання

Видайчук, Т.Л. (2015). Значення історико-­лінгвістичних дисциплін у системі підготовки вчителя-­філолога. Педагогічний процес: теорія і практика. зб. наук. праць. Вип. 1–2, 67–71.

Видайчук, Т.Л. (2017). Формування історичної пам’яті в учнів старших класів засобами підручників української мови. Проблеми сучасного підручника: зб. наук. праць. Київ. Педагогічна думка, 19. 47–57.

Видайчук, Т.Л. (2021). Історія української мови у вимірах освітнього процесу початку ХХ століття. Мова: класичне – модерне – постмодерне. 7, 50–67. https://doi.org/10.18523/lcmp2522–9281.2021.7.50–67).

Довбня, Л.Е. (2013). Історія української мовознавчої думки в педагогічній системі підготовки вчителя-­філолога. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-­Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». 28, 89–94.

Єрмоленко, С.Я. (2007). Мова і українознавчий світогляд. Київ. НДІУ.

Єрмоленко, С.Я., Мацько, Л.І. (1994). Навчально-­виховна концепція вивчення української (державної) мови. Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. 7, 28 –33.

Ісаєвич, Я.Д (2001). Мовний код культури. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult211.htm

Казакевич, О. (2018). Українська мова, нація та ідентичність у міжімперському просторі (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). Київ; Вінниця: Нілан-­ЛТД.

Куземська, Г. (2014). Нездоланна Україна: Хроніка нищення української Церкви, мови, культури, народу. Київ. Фенікс. https://parafia.org.ua/biblioteka/istoriya-mova/nezdolanna-­ukrajina

Масенко, Л.Т. (ред.). (2005). Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Київ. Києво-­Могилянська академія.

Пентилюк, М.І., Нікітіна, А.В., Горошкіна, О.М. (2004). Концепція когнітивної методики навчання української мови. Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. 8, 5–10.

Півторак, Г. П. (2014b). Що таке «Русь», «Росія», «Малоросія» і як ми втратили своє споконвічне ім’я. Півторак Г. П. Українці: звідки ми і наша мова: дослідження, факти, документи. Київ. ПАТ «Віпол». 99–118.

Півторак, Г.П. (2014 а). Українці: звідки ми і наша мова: дослідження, факти, документи. Київ. ПАТ «Віпол».

Потапенко, О.І. (2017). Лінгвоконцептологія: монографія. Київ. Кафедра.

Селезньов, В. (2016). Мовні війни. Міф про зіпсованість української мови. Харків: Віват.

Семеног, О., Базиль Л. (2008). Мовно-літературна освіта в Україні: погляд крізь роки. Київ. Фенікс.

Соціологічна група «Рейтинг», (2022). Шосте загальнонаціональне опитування: Мовне питання в Україні (19 березня 2022 року) https://ratinggroup.ua/research/ukraine/language_issue_in_ukraine_march_19th_

html).

Субтельний, О. (1991). Україна: історія. Переклад з англійської Ю. Шевчука. Вступна стаття В. Кульчицького. – Київ. Либідь.

Тищенко, К. (2012). Всеслов’янські складники української мови. https://web.archive.org/web/20121202133102/http://img.tyzhden.ua/Content/PhotoAlbum/2012/10_12/04/tyshenko/tyshenko.pdf

Хижняк, З. (2009). Культурно-­світнє життя України XVI–XVIII cтоліть. Народне мистецтво. 3–4, 32–40.

Шевельов, Ю. (1996). Чому общеруский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов’янської глотогонії. Єрмоленко, С., Мойсієнко А. (ред.). Історія української мови: Хрестоматія. Київ. Либідь. С. 191–205.

Шевельов, Ю. (2002). Історична фонологія української мови. Харків. АКТА.

Vydaichuk, T.L. (2015). Znachennia istoryko-­linhvistychnykh dystsyplin u systemi pidhotovky vchytelia-­filoloha. Pedahohichnyi protses: teoriia i praktyka. zb. nauk. prats. Vyp. 1–2, 67–71. (in Ukrainian).

Vydaichuk, T.L. (2017). Formuvannia istorychnoi pamiati v uchniv starshykh klasiv zasobamy pidruchnykiv ukrainskoi movy. Problemy suchasnoho pidruchnyka: zb. nauk. prats. Kyiv. Pedahohichna dumka, 19. 47–57. (in Ukrainian).

Vydaichuk, T.L. (2021). Istoriia ukrainskoi movy u vymirakh osvitnoho protsesu pochatku KhKh stolittia. Mova: klasychne – moderne – postmoderne. 7, 50–67. https://doi.org/10.18523/lcmp2522–9281.2021.7.50–67). (in Ukrainian).

Dovbnia, L.E. (2013). Istoriia ukrainskoi movoznavchoi dumky v pedahohichnii systemi pidhotovky vchytelia-­filoloha. Humanitarnyi visnyk DVNZ «Pereiaslav-­Khmelnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni Hryhoriia Skovorody». 28, 89–94. (in Ukrainian).

Iermolenko, S. Ia. (2007). Mova i ukrainoznavchyi svitohliad. Kyiv. NDIU. (in Ukrainian).

Iermolenko, S. Ia., Matsko, L.I. (1994). Navchalno-­vykhovna kontseptsiia vyvchennia ukrainskoi (derzhavnoi) movy. Dyvoslovo: Ukrainska mova y literatura v navchalnykh zakladakh. 7, 28 –33. (in Ukrainian).

Isaievych, Ya.D (2001). Movnyi kod kultury. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult211.htm (in Ukrainian).

Kazakevych, O. (2018). Ukrainska mova, natsiia ta identychnist u mizhimperskomu prostori (druha polovyna KhIKh – pochatok KhKh stolittia). Kyiv; Vinnytsia: Nilan-­LTD. (in Ukrainian).

Kuzemska, H. (2014). Nezdolanna Ukraina: Khronika nyshchennia ukrainskoi Tserkvy, movy, kultury, narodu. Kyiv. Feniks. https://parafia.org.ua/biblioteka/istoriya-mova/nezdolanna-­ukrajina (in Ukrainian).

Masenko, L.T. (red.). (2005). Ukrainska mova u KhKh storichchi: istoriia linhvotsydu. Dokumenty i materialy. Kyiv. Kyievo-­Mohylianska akademiia. (in Ukrainian).

Pentyliuk, M.I., Nikitina, A.V., Horoshkina, O.M. (2004). Kontseptsiia kohnityvnoi metodyky navchannia ukrainskoi movy. Dyvoslovo: Ukrainska mova y literatura v navchalnykh zakladakh. 8, 5–10. (in Ukrainian).

Pivtorak, H. P. (2014b). Shcho take «Rus», «Rosiia», «Malorosiia» i yak my vtratyly svoie spokonvichne imia. Pivtorak H. P. Ukraintsi: zvidky my i nasha mova: doslidzhennia, fakty, dokumenty. Kyiv. PAT «Vipol». 99–118. (in Ukrainian).

Pivtorak, H.P. (2014 a). Ukraintsi: zvidky my i nasha mova: doslidzhennia, fakty, dokumenty. Kyiv. PAT «Vipol». (in Ukrainian).

Potapenko, O.I. (2017). Linhvokontseptolohiia: monohrafiia. Kyiv. Kafedra. (in Ukrainian).

Seleznov, V. (2016). Movni viiny. Mif pro zipsovanist ukrainskoi movy. Kharkiv: Vivat. (in Ukrainian).

Semenoh, O., Bazyl L. (2008). Movno-literaturna osvita v Ukraini: pohliad kriz roky. Kyiv. Feniks. (in Ukrainian).

Sotsiolohichna hrupa «Reitynh», (2022). Shoste zahalnonatsionalne opytuvannia: Movne pytannia v Ukraini

(19 bereznia 2022 roku) https://ratinggroup.ua/research/ukraine/language_issue_in_ukraine_march_19th_2022.html). (in Ukrainian).

Subtelnyi, O. (1991). Ukraina: istoriia. Pereklad z anhliiskoi Yu. Shevchuka. Vstupna stattia V. Kulchytskoho. – Kyiv. Lybid. (in Ukrainian).

Tyshchenko, K. (2012). Vseslovianski skladnyky ukrainskoi movy. https://web.archive.org/web/20121202133102/http://img.tyzhden.ua/Content/PhotoAlbum/2012/10_12/04/tyshenko/tyshenko.pdf (in Ukrainian).

Khyzhniak, Z. (2009). Kulturno-­svitnie zhyttia Ukrainy XVI–XVIII ctolit. Narodne mystetstvo. 3–4, 32–40. (in Ukrainian).

Shevelov, Yu. (1996). Chomu obshcheruskyi yazыk, a ne vibchoruska mova? Z problem skhidnoslovianskoi hlotohonii. Yermolenko, S., Moisiienko A. (red.). Istoriia ukrainskoi movy: Khrestomatiia. Kyiv. Lybid. S. 191–205. (in Ukrainian).

Shevelov, Yu. (2002). Istorychna fonolohiia ukrainskoi movy. Kharkiv. AKTA. (in Ukrainian).

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.