Філософсько-педагогічна думка України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: особливості парадигмальних зрушень

Анотація

У статті розкрито особливості парадигмальних зрушень філософсько-педагогічної думки України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Доведено, що українська філософсько-педагогічна думка, незважаючи на те, що вона об’єктивно межувала з російською і активно вписувалася в загальноєвропейський філософсько-педагогічний алгоритм, мала низку специфічних національних конкретно-культурних рис і забарвлень. Її образ був тісно пов’язаний з формуванням «душі українського народу», яка поставала поєднанням ментальних, культурних і моральних характеристик. Матриця парадигмальних зрушень філософсько-педагогічної думки цього періоду була зосереджена на смислових, онтологічних вимірах духовності людини, педагогічних чинниках розвитку особистості, формуванні національного дискурсу педагогічної науки як певної теоретичної цілісності. Доведено, що філософсько-педагогічній думці, яка розгорталася в межах громадсько-політичних рухів та науково-освітніх інституцій й виконувала людинотворчу функцію в культурі, була властива тенденція до створення «філософії виховання і освіти», що стала каркасом педагогічних побудов нашого часу. На цій основі визначені найважливіші константи розвитку освіти цього періоду, які мають евристичне значення і багато в чому співзвучні сучасним освітнім трансформаціям, що вимагають всебічного осмислення, насамперед з позицій педагогічної антропології.