ОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ: ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІЙНЕ РОЗУМІННЯ ДИДАКТИЧНОГО ФЕНОМЕНУ

Анотація

У статті здійснено поглиблений теоретико-методологічний аналіз поняття «освітня стратегія» як самостійної дидактичної категорії, що інтегрує когнітивні, метакогнітивні, психолого-педагогічні, управлінські й аксіологічні аспекти освітнього процесу. Сучасний етап розвитку освіти позначений переходом від методоцентричної до системно-стратегічної парадигми мислення, у межах якої стратегію розглядають не як сукупність окремих методів, а як механізм прогнозування, планування та досягнення освітніх цілей. Стратегічний підхід забезпечує узгодженість між метою, змістом, засобами, формами та результатами навчання, створюючи підґрунтя для цілісного управління якістю освіти. Розкрито еволюцію категорії «стратегія» в зарубіжній педагогічній думці, зокрема в працях J. Biggs, M. Fullan, A. Laurillard, R. Oxford, C. Tang, D. Wiley, B. Zimmerman, котрі трактують стратегію як інструмент забезпечення цілісності та результативності освітньої діяльності. У вітчизняному науковому дискурсі категорію «стратегія» досліджено у працях Н. Арістової, М. Гриньової, В. Євтушенка, В. Кременя, О. Кузьменко, Е. Остапенко, О. Топузова, що підкреслюють значення стратегічного мислення, педагогічного прогнозування й управління якістю освіти. На засадах урахування положень стратегічного, системного, діяльнісного, компетентнісного та низки інших підходів визначено сутність освітньої стратегії. Автори подають три визначення (дефініції), що репрезентують її багаторівневу природу: освітня стратегія – як цілісна концептуальна модель організації навчання; стратегія викладання – як управлінська діяльність викладача, спрямована на досягнення прогнозованих результатів; що введення поняття «стратегія» до понятійно-категорійного апарату сучасної дидактики сприяє подоланню методологічної фрагментарності, формує основу для розроблення інноваційних моделей навчання, орієнтованих на стратегічну культуру мислення, саморегуляцію, суб’єктність і партнерство між викладачем і здобувачем освіти. Стратегічний підхід є необхідною умовою забезпечення сталості, гнучкості й адаптивності освіти загалом та освітнього процесу під час її здобуття в умовах цифровізації, глобальної мобільності та євроінтеграційних змін в Україні. Перспективи подальших досліджень полягають у створенні типології освітніх стратегій, розробленні моделей стратегічного управління освітніми (навчальними) процесами й інтеграції стратегічного підходу до цифрової, змішаної та інклюзивної освіти, орієнтованої на стандарти сталого розвитку й академічної доброчесності.